Українське письменство

«Перед його очима потяглися села, бідні, сірі, з головатими вербами при дорозі, з обламаними садками, болотяними вигонами, обскубаними сірими стріхами, пообвалюваними тут і там плетами. Здавен-давна він привик, що його серце стискається при в’їзді в українське село, навіть у ту пору, коли воно пишається у весняному цвіті вишневих та яблуневих садків, або лежить, тихо вигріваючись у літньому сонці. Так, немов яка важка меланхолія сидить під воротями кожного села сірою жебрачкою і незримо чіпляється за його полу. А тепер, в осінній слотавий вечір, ця меланхолія ще важче налягає на душу. Пусто і глухо на селах…» і т. д.

Перечитавши отак сторінку-півтори, ми переконуємось, що Франків опис витриманий, як він сам любив говорити, у протоколярній манері. Автор нотує в нім муровану корчму серед убогих хат, бородате обличчя орендаря, селян з шапками в руках, що чекають «жонци» (управителя маєтку), панський двір у вінку зелених ясенів (тільки ця риса й нагадує трохи Коцюбинського: біла церква, вповита у зелень кленини) — цілий ряд другорядних, непотрібних для загального враження деталей. Разом з тим в ньому ще впадають до ока абстрактні персоніфіковані образи («меланхолія» біля воріт) та відсутній у Коцюбинського докладний супровід спостереженого довгою низкою прикрих дум героя — від згадок про судові процеси та про те, що єдиним здобутком цивілізації на селі є понижений поклін панові, аж до цитати з популярного вірша О. Л. Боровиковського «Царь природы» в українському перекладі.

В описі Коцюбинського всі ці елементи картини — поодиноко принотовувані деталі, узагальнюючі образи та рефлексії героя — подаються в одному нерозмотаному клубку. Село в «Лялечці» описано таким, яким його бачить учителька, знесилена прикрими думками про моральний гніт та духову дефектність свого життя на селі. «Ввижалося Раїсі», «Раїсі здавалося» — звичайний зворот Коцюбинського. Об’єктивні описи Франкові у Коцюбинського заступаються описами суб’єктивно зафарбованими; елементи опису характеризують не стільки предмети, скільки сприйняття та думки Раїси.

Суб’єктивний характер опису, з підкресленням безпосереднього неінтерпретованого враження позначається і в другому великому описі «Лялечки» — в картині грози, що становить собою осереддя другого розділу оповідання: знайомість Раїси з о. Василем. Відносно цього опису уже говорив А. Д. Лебідь, відкидаючи чи принаймні обмежуючи думку про стилістичні зв’язки «Лялечки» з андреєвською «Бездною». В його статті «Дорогою шукання» уже вказано на спільність деяких його моментів з чеховськими описами. Зіставмо ж грозу Коцюбинського з грозою у Чехова («Степь»), щоб якдетальніше схарактеризувати манеру українського автора.