Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Тут належить підкреслити ще й третю рису чеховського письма: тонку і старанно витриману психологічну умотивованість його образу грози. Степову бурю і дощ сприймає дев’ятилітній хлопчик, і це, безперечно, його відчування: «Вероятно, около самой черной тучи летали перекатиполе и как, должно быть, было им страшно!» Вражливість хлопчика виховано на казках, загострено страшними оповіданнями про розбійників, почутими в дорозі; скрізь і всюди увижаються йому страховища: «Черные лохмотья слева поднимались кверху, и одно из них, грубое, неуклюжее, похожее на лапу с пальцами, тянулось к луне». В звичайних селянах з вилами Єгорушчина уява ладна признати якихся велетнів із списами на плечах.
У Коцюбинського всі занотовані моменти виявлені значно слабше. От його образи: «Чорний звір-потвора наближався до принишклої землі, роззявляв пащу», блискавка — то його позіхання, грім — його ричання; від того рику тремтить земля, тікає повітря… Цілком природно спитати: що це? Переживання учительки? чи, може, це образ, що належить авторові? Коцюбинський подає його, не зафарбовуючи настроями на смерть переляканої Раїси; він заокруглює його, виписує, розгортає. На той час, як Чехов ані одною рисою не виходить із сфери розумінь свого Єгорушки, у Коцюбинського знаходимо низку досить трафаретних і мало погоджених межи собою образів, що не завжди можуть характеризувати учительку Раїсу. Тут і «канонада», і артилерійський похід (гармати небесні котяться), і «червоні змії», і «клубки полум’я». Блискавка у нього роздирає «чорну заслону ночі» «потоком білої лави»; за хмарою підіймаються «хвилі огняного моря». Все це умовні літературні красоти, мало здібні відсвіжити художнє сприйняття речей, позбавлені найдорожчої для митця «свежести слов и чувства простоты», подібно до «тихого мерцания звезд», на яке скаржиться герой «Чайки».
В цілому мало властиві Коцюбинському і інші чеховські методи писання, манера показувати ціле з’явище в його малому відбитті і боротьба з зайвими оздобами. У Чехова Єгорушка сприймає блискавку, не бажаючи її бачити, в відсвіченні дощових крапель, що спадають з його мокрого пальто. У Коцюбинського раз у раз «з’являється на обрії в огняних рамках чорна сильветка з тополь, хат і вітряків»… Риторичної піднесеності стилю Коцюбинський, правда, уникає: він рівняє враження від блискавки до спалахкування сірника, небо у нього переморгується. Стаття М. Могилянського «Процес творчості у Коцюбинського»[287], де досить широко використано авторські записи, показує, що зосібна в «Лялечці» Коцюбинський великою мірою спрощує свій образовий реквізит. В записній книзі читаємо: «В озерці хлюпали праниками підкасані з червоними, як у фламінґів, ногами (молодиці)». В друкованому тексті зникають екзотичні фламінґо, фламінґо самому художникові знайомі тільки з зоологічних атласів, і натомість з’являються всім відомі «бусли» («…підкасані з червоними, як у буслів, ногами молодиці»). Щезає і риторично-напружена антитеза: «І серед убогого, зчорнілого села стоїть мавзолей людській темноті, і блищить проти сонця білим муром, і сяє золотом». Замість мавзолею з’являється легше схоплювана оком, «закутана в зелень кленини», біла церква. Проте, ставши на стежку стилістичного спрощування, Коцюбинський далеко нею не йде, і вже в його описі грози стільки ж спільного з Чеховим, скільки і відмінного. Чи то певна традиційність, Нечуєва, скажімо, спадщина — ця мішанина образів, взятих із сільських реалій («чорно, як у комині», «сохла, як яблуко у сушні») з недорогою вишуканістю літературною («потоки білої лави»); чи то якась риса особистої вдачі Коцюбинського, — відзначимо тільки, що, заражаючись Чеховим, повторюючи окремі його звороти, ситуації, український автор одночасно противиться йому, бореться з його засобами і цілком його письменницькою технікою не переймається[288].
Це подвійне відношення до Чехова (неможливість перед ним устояти і якесь самомобілізування проти нього) характеризують і фразу Коцюбинського.
Візьмім для прикладу кінцівку «Лялечки». Раїса почула від приятельки справжню назву не цілком ще ясного їй самій почуття до о. Василя:
«Раїса раптом одхитнулась од приятельки і скрикнула, як ранений птах. Перед нею мигнула блискавка, а під ногами запалась земля: глибока, морочлива, чорна безодня. Раїса потиху спускалась туди, і з очей її поволі щезала рожева од заходу, закутана в зелень кленини, церква».
287
Зап. Істор.-філ. відд. УАН. — Т. IX. — К., 1926. — С. 212—214.
288
В добрій згоді з цим висновком стоять спостереження М. Ф. Чернявського, подані в ласкавому листі до мене з 12.VII.1928. На думку М. Ф., «Чехов глибоко вразив Коцюбинського своїми „Мужиками“; навіть другу частину „Fata morgana“ писано ще під впливом чеховського погляду на село. Він (Коцюбинський) мені прямо сказав, що не знає, що робити із своїми „Мужиками“… і я тоді зрозумів, що він хоче дати в своєму творі щось подібне по глибині й яскравості до твору Чехова». В цілому ж, на думку М. Ф. Чернявського, Чехов, надто як стиліст, далеко не созвучний Коцюбинському: «Коцюбинський шукав ефектів, іноді навіть зовнішніх, а таких у Чехова не було. Глибина чеховського аналізу його не вражала: Коцюбинський не любив дивитись у глибокі води».