Українське письменство

Тепер пригляньмося до поодиноких моментів в обох описах. Наші підкреслення (курсив) нотують все схоже в обох письменників: а) порівняння далекої блискавки з сірником: «немов спахнув сірник і погас»; b) опис першого налітного пориву вітру («Ветер вдруг рванулся… закружился и поднял такой шум»… «і враз сталося щось незвичайне. Тихе повітря стрепенулося, скрутнулося…»); с) образ хмари, що розкриває чорну пащу і видихає біле полум’я; d) нарешті, грім, порівняний з тріском і падінням розколотого неба («Вдруг над самой головой с оглушительным треском разломалось небо»… «І раптом небо пойнялось вогнем, розкололось посередині і з страшним тріском звалилось на землю»). От головні подібності (на другорядних, як, напр., звуконаслідування в описі грому, не спиняємось, де український автор іде за російським).

Але поряд з цими подібностями є цілий ряд моментів (в зіставлених en regard текстах вони позначені), де Коцюбинський і Чехов розходяться в різні сторони. Так, у Коцюбинського зустрічаємо в кількох місцях порівняння в манері його ранніх творів: «повітря мовчало, як залякана дитина», «сильветка [з тополь, хат, вітряків] з’являлась і чезла, як сон», «надворі стало чорно, як у комині». Деяка трафаретність цих порівнянь має на собі печатку давнішої української прози.

Чи не в зв’язку з цим стоїть і деяка глухота до специфічно чеховських способів письма. У Чехова виразна тенденція в бік спрощення виразу, подалі від ефектів. В листах до Суворіна він нарікає на заокругленість реплік у його драмах, на зайву ефектовність фрази (все це — «белое шелковое платье, на котором все время переливает солнце, и на которое больно смотреть»), а прізвища суворінських героїв — Ратищев, Муратов — видаються йому занадто «пьесочными»[286]. У власних описах Чехова ми бачимо стремління знизити тон, ввести порівняння із сфери буденного і тим одсвіжити сприйняття. Грім в його «Степи» описано, напр., так: «как будто кто-то прошелся… по железной крыше. Вероятно, по крыше шли босиком…» і т. д. Другу чеховську тенденцію підкреслює Треплєв у «Чайці», характеризуючи методи Тригоріна: «Тригорин выработал себе приемы, ему легко… У него на плотине блестит горлышко разбитой бутылки и чернеет течь от мельничного колеса — вот и лунная ночь готова, а у меня и трепещущий свет, и тихое мерцанье звезд, и далекие звуки рояля». В «Записних книжках» Чехова можна не раз, не два потрапити на такі «тригорінського» типу заготовки: «Спальня. Лунный свет бьет в окно, так что даже видны пуговки на сорочке». Трапляються вони — уже опрацьовані — і в описові степової грози: «Молния блеснула так широко, что Егорушка увидел вдруг всю большую дорогу, всех подводчиков и даже Кирюхину жилетку», або: розплющує Єгорушка очі і бачить, як на його мокрих пальцях, на рукавах, на краплях води, що стікають з рогожки, разів з п’ять моргає і відбивається сліпучо-різке світло. Подібні описи можна знайти і в пізніших оповіданнях (напр., картина пожару в «Мужиках»).