Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
Фалмін ковтнув слину разом із кров’ю, зіщулився, здавалося, до неможливості, боячись подивитися вгору. Замість цього поглянув затуманено на шкіряні чоботи із металевими підбоями, від яких гонило кров’ю. Відчував на собі погляд вчителя, знав, що якщо відповість неправильно, удари посипляться одразу, чого він аж ніяк не хотів.
— Очі і…і…кхм…удар в серце або легені під гострим кутом, під луску… — видавив Фалмін, напружуючи свій мозок до неможливості.
— Добре, учню. — слова вчителя наче із туману, десь далеко та приглушено, — Сподіваюся, що наступного разу ти більш ретельно вивчиш «Анатомію драконів та бестій їм подібних». Адже наука в ліс не йде, хлопчисько…Кому, як не тобі це знати.
Прокинувся як і завжди раніше за інших, коли прохолодний ранок повіяв холодком по ногах, змушуючи щільніше загорнутися в ковдру. Він підвівся, приморгуючи подивився на сонце, яке визирнуло з-за туманного неба.
Гноми спали, голосно хропіли й говорили уві сні, лишень він серед вихору звуків був тихим, як трави, що погойдувалися в ритм вітрові. Фалмін вирішив поки що нікого не будити, а перевірити все своє спорядження. Зняв зі спини Гора арбалета, поклав його на землю, протер ганчіркою по спускових механізмах, перевірив капсулу для отрут, приклав до плеча. Пересвідчившись, що приціл в порядку, вже хотів взятися за меча, але, коли повернув голову до табору, завмер. Ворота були відчинені, а за ними навіть звідси було видно спалені палатки та хатини. Схоже, вечір був дуже вдалим. Конкуренція скоротилася.
Проте інший таборець, що розташувався дещо далі від інших, був в цілісності. Фалмін важко видихнув, задумався.
Від гномів почулися стогони й прокльони. Як мінімум двоє коротунів одночасно жалілися на холод і задубілі пальці ніг. Одразу за ними прокинувся Грівар.
— А най його в гузно, — сказав він заспаним голосом. — Дме той вітер, наче із тролячої сраки!
— Ти не такий далекий від істини, — сказав Фалмін, усміхнувшись кутиками губ. — Вітер свистить від гір, дракон знає, що ми йдемо.
— То це та курва? — вирячив очі гном, намагаючись побачити крізь туман силуети Чорних гір. — Цей паскудник може впливати на погоду?
— Може, і робить це доволі вправно. Особливо цим славляться вищі дракони, — пояснив Фалмін, дивлячись за пробудженням інших гномів. — Ми повинні квапитися.
— А що, їсти не будемо?
— Будемо, тільки дуже швидко. Потрібно негайно побачитися із принцем, аби дізнатися про деталі полювання.
Гноми мовчки нашвидкоруч розклали багаття, аби зварити суп із м'ясом. Фалмін відійшов, певно, через потребу. Грівар наказав Гільому та Бортугу почистити та привести до ладу зброю. Іллі отримав розпорядження негайно роздобути воду. Кагдір побіг до табору принца, щоб розвідати обстановку.
На лежанці заворушився Гібді. Написався він найбільше серед інших, тому з обличчя був наче мрець.
— О, а ось і наш алкоголик прокинувся! — заторохтів піднесено Грівар. — Як спалося, лайдаче?
Гібді заморгав, не розуміючи, де перебуває. Вода, яку на нього вилив Грівар, одразу перенесла в реальність.
— А щоб тебе! — гном затрусився, зацокотів зубами. — Немає чого робити?!
— Менше спати треба, — буркнув образливо командир загону. — Замість цього краще вставай і хлопцям допоможи води наносити.
Гібді буркнув, потім витаращив очі, припіднявся і протяжно перднув. Грівар звів очі догори, молячи богів довбанути рудобородого гнома блискавкою.
Тут саме підійшов Фалмін.
— Де ти був? — запитав коротко Грівар, не відриваючи погляду від вогнища.
— Неподалік, — так само коротко відповів чаклун, схрестивши руки на грудях.
– І все?
– І все.
— Хлллооопцццііі!!! — верещав біжучи через поле Кагдір. — Мужики!!!
Усі як один подивилися на захеканого коротуна, який весь спітнілий мчав до них, наче породистий кінь.
— Що сталося? — запитав суворо Грівар. — Кажи, пся матір!
— Мужики… — Кагдір мямлив, важко дихав, але навіть за декілька метрів від гнома чувся шлейф перегару. — Там…цей…коротше…
— Ти знову пив?! — зрозумів Грівар, покраснівши від злості, наче буряк. — Коли встиг, гівнюк?
— Та де там! Новини приніс!
— Кажи вже, не то залишимо без горілки! — поквапив його Гібді.
— Загалом, бачив я табір принца, тут, неподалік. Думаю, підійду ближче, може, спитаю щось, аж тут до мене підбіг якийсь мурмило й сказав, що якщо усі мисливці не з'являться в принца через півгодини, то участі вони в змаганні не візьмуть!
Усі затихли. У казанку булькотів суп, цокотіли зуби Гібді, але ніхто не видав ані звуку. На другому кінці галявини, з боку іншого таборця, почалося оживлення. Дехто, осідлавши коней, уже помчав до табору принца, а інші швидко збирали речі, активно перемовляючись.