З любов’ю, Обрі
- Автор: Лафлер Сюзанн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-289-5
- Переводчик: Наталія Ясіновська
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «З любов’ю, Обрі». Краткое содержание книги:
— Дядько Девід буде з нею до Дня подяки, а потім поїде до своїх. Твоя мама сказала, що поки що не готова святкувати з родичами. День подяки вона проведе з кількома літніми жінками з церкви.
— Звучить привабливо, — сказала я. — Маю на увазі Бріджет. Це те, чого я хочу.
— Ми можемо подзвонити мамі. Привітати з Днем подяки.
Я похитала головою.
— Це нормально, — сказала бабуся. — Ти не мусиш.
Потім вона розвернулася і поцілувала мене в маківку.
— Це список страв на День подяки. Скажи, якщо хочеш чогось іще. Я готую те, що з зірочками.
Я проглянула список: індичка, підливка, *картопляне пюре, *кукурудза, *журавлиновий соус…
Традиційні страви на День подяки, але чогось бракувало.
— А де батат?
— Ох… Тобі подобається батат? Це нескладно. Візьму і запечу кілька в духовці.
— Ні, це не те. Це має бути страва, ну, знаєш, зі зефіром.
— Не знаю, сонечко. А ти знаєш, як вона називається?
— Батат… ні. Не знаю. Тато… Тато завжди її готував.
Це те, що я пам’ятала. Він любив цю страву, готував би її сам, як завжди, говорив би про неї цілий день, а ми з Саванною принюхувалися б до запаху, коли тато витягав би її з духовки. Я побачила б, як він пробує, хоча ще не час їсти, а потім розрівнює поверхню, щоб мама не дізналася. Страва була така липуча й солодка, що не завжди мені й подобалася, але на цей День подяки мені хотілося саме її.
— Чи ти знаєш, що там ще було, окрім зефіру?
— Я… Я думаю, що так.
— Може, ти скажеш мені і я зможу знайти рецепт?
— Ні, ні, все добре. Я… Я приготую.
Бабуся подивилася на мене з ніжністю.
— Добре, тоді я принесу тобі батат і зефір. А ти зробиш усе сама.
— Саванно, парад!
— О! Парад!
Саванна забігає у вітальню, тримаючи Банні, свого м’якого кролика. Всідаючись, врізається в мене, з нетерпінням вдивляється в екран.
— Дівчата! Ви це чуєте? Усі ці запахи смачнючих страв? — питає з кухні тато.
— Ні! — відповідаю я.
— Так! — кричить Саванна.
— Жартую, звісно ж, я чую! — кажу я. Встаю, впускаючи свою м’яку жирафу, і біжу на кухню.
Мама проціджує сік з індички для підливки. Усміхається мені. Коли вона закінчує, витирає руки об фартух і каже, що йде в туалет. Коли вона виходить, тато жестом кличе мене до плити. Дістає велику ложку і дає спробувати усе, що готується, щоразу дмухаючи і підставляючи руку під ложку, коли передає її мені. Я жую лиш трішки підварену моркву, коли вертається мама.
— Що ви робите? — запитує вона.
— Нічого, — відповідає тато. — Готуємося розім’яти батат. Обрі, можеш подати коричневий цукор?
Я підставляю стілець до тумбочки, залажу на нього і відкриваю шафку…
— Як справи? — бабуся зайшла на кухню, з підозрою зазираючи у мої миски.
— Добре, — відповіла я, ретельно все перемішуючи.
— Ти маєш такий вигляд, ніби щось пішло не так, — сказала бабуся.
— Ні, я лиш… намагаюся згадати.
— Я бачу, — сказала бабуся.
Я знову заплющила очі.
— Обрі, дай мені мускатний горіх.
— Бабусю, у нас є мускатний горіх?
Коли о п’ятій ми пішли до Бріджет, я двома руками, у рукавичках-прихватках, тримала свій батат. Бабуся принесла картопляне пюре і збиралася ще повернутися по кукурудзу. Бляшанка з журавлиновим соусом лежала глибоко в кишені мого пальта.
— Вони вже тут! — закричала Бріджет, розчахнувши двері. Мабуть, вона виглядала нас у вікно.
— Вона чекала на вас цілий день, — пояснив її тато, виходячи нам назустріч і відкриваючи двері трохи ширше. — Вона завжди хотіла, щоб на свято прийшов хтось із друзів.
Це те, чого я також завжди хотіла, але не могла сказати. Не тоді, коли почуваєшся так дивно і самотньо, у це перше свято без своєї сім’ї. Я бачила, як тато Бріджет легенько потягнув її за кінський хвіст назад, щоб дати нам прохід, і я знову засумувала за своїм татом.
— Це батат. Мій тато завжди так його готував, — сказала я сухо, вручаючи йому свою страву. Я хотіла, щоб він зрозумів. Можливо, так і сталося, бо він кивнув і усміхнувся, коли забирав з моїх рук деко.
— Це Обрі сама приготувала, — повідомила бабуся. — Ось, візьміть і картоплю, а я збігаю додому і заберу решту.
Бабуся лишила мене саму. Ні, я, звісно, не була сама. Бріджет, мабуть, гарненько проінструктували, як бути гарною господинею, бо вона взялася стягувати рукав мого пальта, щоб допомогти мені роздягнутися, а потім повісила його в шафу для верхнього одягу. Раніше, коли приходила в цей дім, я не вішала свого пальта у шафу.