З любов’ю, Обрі
- Автор: Лафлер Сюзанн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-289-5
- Переводчик: Наталія Ясіновська
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «З любов’ю, Обрі». Краткое содержание книги:
— Дякую за записку, — сказала Емі. — Ту, що ти лишила в моїй скриньці минулого тижня.
Я поворушила пальцями ніг у кросівках. Ворушіння пальцями трохи допомагало звільнитися від прилиплих вологих шкарпеток.
— Я справді зраділа, що ти мені написала, — додала вона, не бачачи, що роблять мої пальці. — Записка наштовхнула мене на певні думки. Ти не проти, якщо я поділюся ними з тобою?
Я похитала головою.
— Мені стало цікаво, чи ти ведеш щоденник, чи часом пишеш щось?
— Ні.
— Зовсім ні?
— Ну, часом я пишу листи.
— Кому?
— Нікому.
— Якщо ти пишеш листи, то пишеш до когось.
Я відчувала, як збентеження заповзло у груди. Можливо, в мене почервоніли щоки і також виказали моє зніяковіння.
— Я пишу Джиллі.
— Хто така Джиллі?
— Вона… була… вона була уявним другом Саванни. Колись давно ми гралися разом із нею.
Не було схоже, що Емі це видалося смішним.
— Чому ти їй пишеш? — лагідно запитала вона.
Мені було цікаво, чи зможу я відділити кожен палець окремо. Не вдавалося. Лише великий палець.
— Тобі допомагає те, що ти їй пишеш?
Я стенула плечима.
— Не дуже.
— Чому ти пишеш?
— Щоб щось робити.
— Ти розповідаєш Джиллі про свої почуття?
— Може, трішки.
— Навіть якщо ти не розповідаєш їй про свої почуття, чи писання допомагає тобі змінити щось у тому, як ти почуваєшся?
Я витріщилася у вікно. Якась пташка метушилася у потемнілому листі на кущі. Вона подивилася у різні боки і швидко полетіла геть.
— Ти хочеш говорити саме з Джиллі? — запитала Емі.
Дощ відступав, і небо потихеньку набирало блакиті. Сірі хмари все ще висіли в небі, але стали світлішими.
— Ні, — прошепотіла я.
Коли я подивилася на Емі, то побачила, що вона киває й уважно мене вивчає. Нарешті вона відвела погляд і легенько постукала ручкою по своїх паперах.
— Цього разу я дам тобі дуже непросте завдання, Обрі. Я не хочу, щоб ти виконувала його цього тижня чи цього місяця, якщо ти не готова. Колись.
— Колись, — повторила я, щоб показати, що слухаю.
— Я хочу, щоб ти написала їм. Людям, з якими ти справді хочеш поговорити.
Їм.
Хоча кабінет Емі був маленьким, раптом здалося, що вона сидить за багато миль від мене. Вона все ще щось говорила. Я заплющила очі, щоб спробувати почути.
— Думаю, це буде важко. Але це тобі допоможе. Невисловлені речі назавжди залишаються з нами. Якщо ж ми зможемо знайти спосіб їх висловити, стане трохи легше. Я справді вірю, що це тобі допоможе. Не треба показувати мені те, що ти напишеш, лише скажи мені, якщо зробиш це, добре?
Я дивилася на неї. І не могла сказати ні слова.
Я не могла цього зробити.
Емі витримала мій погляд, ніби кажучи: «Ти можеш».
Вона нашкрябала щось на папері. Віддала мені.
— Це записка для вчительки. У тебе ще є десять хвилин, тож можеш іти повільно, попити води, подумати. Скористайся цим часом.
Я кивнула.
Емі взяла оранжевий конверт зі свого маленького круглого столика і вручила мені. Чудернацькими чорними літерами там було написано «Обрі».
— Це запрошення. Я влаштовую геловінську вечірку для своїх учнів. Буду дуже рада, якщо ти прийдеш. Можеш привести зі собою подругу чи друга. Вечірка відбудеться під час обіду на Геловін.
Я кивнула. Емі тримала банку з M&Ms. Я похитала головою і забрала наплічник.
Емі відчинила мені двері.
— Ти молодець, — сказала вона. — Будь ласка, подумай про те, про що ми говорили, добре?
Емі багато в чому була права. Була права щодо сидіння на обіді з різними людьми. Була права щодо виконання домашнього завдання. Була права щодо проведення часу з бабусею. Але вона не могла бути права цього разу.
— Що з тобою?
Я наливала газовану воду дуже повільно, прислухаючись до бульбашок у пластянці.
— Що з тобою?
— Що? — запитала я.
Я підняла голову і побачила, як до мене придивляється Бріджет, що сиділа навпроти мене.
— Ні, нічого.
— Знаєш що? — запитала Бріджет, стишивши голос.
— Що? — запитала я, також стишивши голос.
— Бачиш он того хлопця?
— Бріджет, та ж тут сотні хлопців.
— Он того, у блакитних смужках?
— А, того?
— Не дивись на нього!
— Ти запитала, чи я бачу його! Як я можу його побачити, не дивлячись?
— Вибач, — сказала Бріджет. — Що ти про нього думаєш? Тобі не здається, що він милий?