Крига. Частини І–ІІ

— У Берліні й Штутґарті спершу теж так хотіли носити; дякувати Богу, минулося. Але, Ваша Високосте, два роки тому ми були в Італії — і там власне така мода, якщо це можна назвати модою, ну справді!

— Щоби ще це якось виглядало… Але найгірше, що людина вийде на вулицю і не знає, куди очі подіти, що сказати діткам, верх непристойности, щиколотка й півлитки, іноді навіть до коліна, піднімеш погляд, а тут знов личко під зачіскою якесь цілком нежіночне, мало не до голої шкіри підстрижено, я сама бачила, — а як їздять на велосипедах у підрізаних спідницях — ну, а коли ми зупинилися в Les Terreaux в Ліоні, то ви не повірите, в яких костюмах дівчата грають там у теніс!

Князь терпів це мовчки. Мабуть, ні пан Блютфельд, який поглинав наваристий борщ із продуктивністю пожежної помпи, ні радник Дусін, який оглядав кожен шматок броколі з чотирьох боків, перш ніж обережно піднести його до уст, не пропонували достатньо тем для цікавої розмови.

— Отож, — зітхнув меланхолійно князь, ледь умочивши вуса в рибному супі, — то ви хотіли битися з нашим капітаном через політичні принципи?

Глянулося з жахом на Frau Блютфельд.

— Трапилося непорозуміння, Ваше Сиятельство, було перебільшено незначну розбіжність у поглядах.

Пані Блютфельд перехопила цей погляд і поквапилася на допомогу.

— Пан граф подорожує інкоґніто, — заявила вона своїм гучним шепотом. — Він просив мене не згадувати прізвища Ґ’єро-Саських.

Князь надув губи, зацікавившись.

— Ну й поглянь, моя люба, — сказав він дружині, не підводячи очей від тарілки, — ось вона жіноча дискретність: не міг обрати собі кращої повірниці.

Ґертруда Блютфельд не знала, чи образитися, чи вдати ображену, чи вдати, що не розуміє княжої іронії, чи й справді її не зрозуміла, — вона стиснула губи й уже нічого не казала.

— Ґ’єро-Саський з Пруссії, ну так, — пробурмотів тим часом князь. Мусить мати близько сімдесяти років, подумалося, але старий тримається непогано. Два величезні персні зі шляхетним камінням і дуже блискучий орден на серці були єдиним свідченням високого походження. Ліва рука злегка трусилася, коли він оперував важкими столовими приборами. Чи справді цар не міг послати на розмови з японцями якогось ефективнішого перемовника? Капітан Прівєженський, либонь, глузливо засміявся б: а яке відношення до палацових рішень має розумова справність?

— Ті прусські юнкери, що оженилися з дунайськими родами, тепер сидять на гарних маєтках, ваша родина володіє, мабуть, також селами під Ковном, чи не так? Хто ж це, ага — Пйотр Давидовіч Коробель продав вам шматок землі за нашими лісами в Іллукшівському повіті, ти бував там коли, юначе? Не пам’ятаю, щоб я десь кращі меди куштував, меди полякам відмінно вдаються, слід визнати.

— Багата родина, — відізвався Дусін, мружачи очиська.

— Ви справді перебільшуєте, Ваше Сиятельство.