Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Пост-апокалипсис » Крига. Частини І–ІІ
Крига. Частини І–ІІ - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Крига. Частини І–ІІ

Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:

Тунґуська катастрофа 1908 року обернулася тим, що терени Євразії опанували люті, які заморожують усе: від металів до історії. Велика війна не відбулася, а Росія залишилася імперією під Кригою, казково багатою на коштовні копалини з дивовижними властивостями. Польські підпільники далі змагаються за незалежність, а один із них, потрапивши на каторгу, начебто навчився розмовляти з лютими і став героєм леґенд під іменем Батька Мороза. Царська політична поліція, щоб використати Батька Мороза у власних цілях, виряджає на побачення з ним його сина — молодого математика і запеклого картяра Бенедикта Ґерославського. Мандрівка Транссибірським експресом перетвориться на небезпечну пригоду, а ще він зустрінеться зі своїм великим коханням.
1 ... 36 37 38 39 40 41 42 43 44 ... 262
Перейти на страницу:

… І де шукати подібності, коли традиція держави й права настільки різниться між нами? Ми, які єдині ніколи не допустили абсолютизму, змушені тепер терпіти інститути й звичаї самодержавия. У нас закон робив людину безпечною і рівною навіть із королем — у вас місце закону посідає принцип влади. Вольность бояр ніколи й зрівнятися не могла навіть зі свободою наших наймитів. І як вода, що спадає по камінні, це стікає з самої гори на діл: кожен виконавець і підвиконавець волі самодержця також почувається всемогутнім і поставленим над законом. У вас немає справжніх дворян, щонайбільше іноземні підробки аристократії, ссобаченные дворяне — зате чиновники ваші наймогутніші в світі. У нас будь-який селянин або міщанин, коли виб’ється і виросте понад стан, одразу хоче на шляхтича перемінитися, хоча, звичайно, перемінитися не може, але в такий ідеал він задивлений, — а якими є ідеали ваших парвеню? Ніколи під чоботом самодержця не мав змоги розвинутися навіть і такий ерзац лицарського звичаю: немає місця для чести, коли понад усіма перевагами стоїть сліпе підпорядкування автаркії. Замість чести, гордости, правоти, незалежности розуму — м’яка шия і гнучкі коліна, придворний сприт, улесливість, жорстокість і лукавство.

… Немає між нами, не було й не буде жодної споріднености.

Капітан Прівєженський мовчки підвівся й вийшов.

Згасилося недопалок у квітковій попільничці. Перехопилося погляд доктора Конєшина. Доктор мружив очі за похиленим на вершку носа пенсне, але погляд мав гострий, вивчаючий.

— Де ви сходите, пане графе?

— В Іркутську.

— Це добре. Ви, графе, коли-небудь стрілялися?

— Жартуєте, — жахнулося. — Царським офіцерам за це суд і розжалування.

— Слушно. Але я би також присягнув, що ви, графе, його навмисно провокуєте.

— Я не бачив його раніше, ми зовсім не знайомі, — то навіщо б мені?..

— О, pour passer le temps.

— Ви ж не образилися на мої слова.

Конєшин розсміявся. Уперше почулося його сміх: звуки, трохи схожі на гикавку й кашель.

Доктор притиснув до уст носовичка, нахилив голову — щойно так він заспокоївся.

— Я знаю поляків, пане графе, — сказав він за мить. — Я мешкав у Вільні. Я знаю, мабуть, навіть ту книжку.

— Яку книжку?

— Ту, яку ви, графе, цитували. «Пізнай ворога свого», чи якось так. — Доктор склав носовичка й протер ним окуляри. — Як в анекдоті про єврея, котрий зачитувався антисемітською пресою. «Бо, пане, у нас пишуть тільки про злидні, бідність і переслідування, — а тут, коли я читаю, як це ми правимо світом, одразу теплішає на душі!» — Конєшин вищирив широкі, рівні зуби. — Я обожнюю оті польські пасквілі! Я майже ладний повірити, що ми, росіяни, дійсно осідлали й об’їздили демона Історії.

Відповідалося йому посмішкою.

— Тішуся, що розважив вас. Нас чекає тривала подорож, мусимо чимось заповнити нудьгу, як ви слушно зауважили.

— … про що, панове, на милість Божу, щоб я зрозумів, хтось мені пояснить жарт, чи серйозно він про поєдинок, а ви Польща — Росія, друзі—вороги, докторе — графе, хтось мені, хтось, але нічого з того потім писати, пояснити прошу…

Нахилилося до Веруса.

— Не хвилюйтеся, цього ніхто не розуміє.

— Своєрідні звичаї тубільців, — підтакнув доктор, — вони завжди додають колориту репортажам.

Довгий фламандець сіпнувся, ображений, мабуть, вважаючи, що з нього знущаються. Він підвівся з крісла, мить випростовувався, вагаючись, чи щось сказати, чи попрощатися, — але покинув і попрямував буслячим кроком у глиб салону.

Кивнулося Конєшину, щоб підсунувся ближче.

— Ви чули, докторе, що пані Блютфельд говорила про того американського інженера? Зізнаюся із соромом, що більшу частину її монологу я не слухав.

— Американського?..

— Він сидів отам.

— Aга! Його прізвище, здається, Драган. Невиразна постать, якщо хочете, графе, знати мою думку.

— О?

— Та жінка, з якою він подорожує… Він міг би бути її дідусем.

— Вони не одружені?

— On dit.

Перекинулося з доктором розуміючими поглядами.

— У подорожі, коли впродовж короткого проміжку часу ми обертаємося між людьми, яких потім більше ніколи не зустрінемо, то дозволяємо собі розкрити набагато більше правди про нас, ніж це мудро й порядно, — сказав доктор, також уже гасячи цигарку. — Є в цьому щось магічне, це магічний час.

1 ... 36 37 38 39 40 41 42 43 44 ... 262
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)