Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
Шарпнулося ліву ногу. Крісло човгнуло по килимі. Пані Блютфельд підвелася, щоб пропустити. Чи можливе більше приниження! Схлипування будилося у грудях. Згоріти! Шарпнулося правою ногою. Стегна не послухалися, доведеться спертися на бильця. За першим разом руки зісковзнули, за другим теж, допіру з третьої спроби — підвелося на ноги. Тепер крок уліво. Чи не підігнуться коліна? Чулося тремтіння литок, жахливе відчуття, коли власне тіло виходить тобі з-під контролю і розсипається під тобою, як картковий будиночок, тремтіння дійшло вже до гомілки, дрижали навіть м’язи живота.
Зробилося цей крок і мало не закричалося від полегші.
Піднялося голову.
Усі дивилися.
Посміхнулося.
І з усмішкою, випаленою на обличчі, зробилося той другий, третій, четвертий кроки — стюарди сходили з дороги, ті, хто сиділи, відсували крісла, проводник відчинив двері — п’ятий, шостий, сьомий — у тиші — вже близько, вже от-от зникнеться їм з очей, утечеться від поглядів. Тим часом ще відображення у шибі, останній образ їдальні понад плечем: усі дивляться.
Посміхалося.
Навіть коли зачинилися за плечима одні й другі двері, коли пройшлося в коридор наступного вагона й тим коридором до кінця, і вагон за вагоном, уже бігцем, штовхаючи плечем одвірки й відштовхуючи людей, яким не можна подивитися в очі, й далі, до салону, крізь залу для курців і більярдну, й до вечірнього вагона — панічна втеча — крізь порожню засклену ґалерею, але цього мало, клята посмішка далі не хоче зійти з обличчя, доведеться здряпувати її нігтями, ножами, битим склом, отож, іще далі, залізні двері на оглядовий майданчик, заблоковані — виважити.
Вискочилося на свіже повітря, на світло післяполуденного сонця і галас великих машин, що мчать рейками, просто на…
Здоровань із рубцем душив інженера Драгана, притиснувши коліном до металевого сидіння і стискаючи квадратними лаписьками його шию. Поруч на вагонній терасі лежав інший охоронець, той із азіатською фізіономією, — з розбитим черепом.
Хапаючи повітря широко розкритим ротом, стоялося і дивилося. Вони завмерли в смертельних обіймах — руки на шиї, руки на руках, що стискають шию, — повернувши набряклі обличчя до дверей, вони так і завмерли посеред убивства, як антична скульптура, образ міфологічних змагань: жорстокий велетень і жертва, груба сила й безпорадна старість.
Відступилося на крок, на поріг ґалереї.
На це Рубець повернув голову й знову заходився душити, притискаючи коліном груди янкі.
Драган, однак, не відвів погляду, він умре з поглядом, втупленим в обличчя випадкового свідка, — він не може покликати на допомогу, він не може зробити жесту, він може тільки вперто дивитися. Очі в нього були глибокі, темні.
Зробилося другий крок назад.
Драган дивився. Чи проклята посмішка нарешті сповзла з уст? Чи американець дивився власне на ту посмішку? Інтенсивність його погляду була занадто великою, вона не дозволяла відвести очі.
З-під поли розхристаного піджака Рубця визирала ручка револьвера, застебнутого в шкіряній наплічній кобурі. Душитель був на цілу голову вищий, а отой піджак мало не лускав йому на геркулесових грудях. Він скалив темні зуби, піт скапував з кінчика його гачкуватого носа на чоло інженера, який уже непритомнів.
Тікати, поки ще можна!
Але вже неподільно панував сором. Вийнялося з кишені костюма позолочений Eyedropper, відкрутилося наконечник і з тремтячою посмішкою на широких губах — підскочивши до Рубця — встромилося йому перо в шию.
Кривоніс заревів і впав на коліна, відпустивши шию старого янкі. Однією рукою він потягнувся до «Вотермена», що стирчав у нього над коміром, другою — за револьвером. Копнулося його в ту руку — зброя полетіла високою дугою понад балюстрадою, падаючи на насип й одразу зникаючи з поля зору.
Драган, кашляючи й спираючись спиною на стіну, підводився на ноги. Він вказав поглядом на тіло іншого поліцейського. Чи він теж був озброєний? Мені кинулося до трупа. Тверда форма під тканиною — смикнути за полу, вистрелили ґудзики, — ось і шкіряні ремені, наплічна кобура, чорна ручка. Вийнялося холодний револьвер. Драган прохарчав щось незв’язне. Обернулося. Рубець тікав.