Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
Мені іронічно усміхнулося.
— Більше правди?
— Правди, — тієї, яку ми знаємо, і тієї, якої ми не знаємо.
Конєшин устав, обтрусив піджак від попелу. Потяг саме повертав, і доктор, ледь похитнувшись, сперся рукою на відсунуті двері більярдної зали. Піднялося погляд. Він конфіденційно нахилився.
— А Frau Блютфельд, повірте, вже встигла усіх нас докладно обмовити з найгіршого боку.
Він ще раз гикнув-кашлянув протяжно й пішов геть.
Залишилося у покої для курців, поки березовий гай за вікном не змінився на початки мішаної тайги, й сонце не закотилося за асиметричний прозорий просвіт у даху вагона. Тепер утеча до купе й самотнє проведення дня у неволі не входили в гру: кожна хвилина між людьми, кожен обмін думками з іншими пасажирами, кожна цигарка, викурена в покої для курців люксу, — ускладнювали вихід із ролі графа Ґ’єро-Саського; а це ж бо була та сама клітка, й та сама тварина скавуліла за її пруттям — коли снідалося на сріблі й порцеляні й коли виголошувалося національні проповіді.
Книжечка називалася «Ситуація Росії в історії, або що кожен поляк про свого ворога повинен знати», а написав її Філіп Ґерославський незадовго до заслання: до вбивства Дмовського вона навіть була дуже популярною. Читалося її, звичайно, — але що вона аж так добре запам’яталася… Чи можна було передбачити, що граф Ґ’єро-Саський виявиться запеклим патріотом-русофобом? (Принаймні він не позбавлений почуття гумору). Чиїми, однак, словами він мав скористатися, звідки, від кого, з якої тіні почерпнути ті слова — слова, які, будучи сказаними вголос у присутності інших людей, виявилися його найправдивішою істиною — звідки прибув отой граф Ґ’єро-Саський, котрий на гнів царського офіцера відповів лінивою іронією, вільним помахом руки з цигаркою? Існування не є необхідним атрибутом батька, а в подорожі — подорож є магічним часом.
Розшифрувати листа! У коридорі зіштовхнулося з худою сухотницею. — Вибачте. — Вибачте. — Й світло раптового впізнання в очах, рефлекторна привітність. — Я думала, що більше ніхто з Польщі тут із нами не їде!.. — Панна й тітонька, наскільки я розумію. — Так, нам буде дуже приємно, якщо… — Бенедикт Ґерославський. — Поцілувалося їй руку. Вона незґрабно зробила кніксен у вузькому проході. — Єлена Муклянович. — Дякувати Богу, я вже тут мало не погризся з одним придворним солдафоном, за тиждень у такому товаристві я, мабуть, збожеволів би. — Вона захихотіла. — Пані Блютфельд нам… — О, Боже! — вирвалося. — То я тікаю! — Але напрошуюся на обід за вашим столом…
Темні очі було підфарбовано густою хною, тому її шкіра здавалася ще блідішою, на межі смертельної анемії. Затрималося мені на мить із ключем у дверях купе, з рукою на клямці, золотій гілочці вересу, коли ударила блискавка лихих асоціацій: пані Блютфельд — граф Ґ’єро-Саський — буцім випадкова зустріч сам на сам; панна, кавалер, хитра тітка — п’ять днів до Іркутська в одному потязі. Потряслося головою, розсміялося. Описати Юлії усю цю історію, то буде на сьомому небі.
Відчинилося вікно, вийнялося нотатник, оправлений у тканину й ґуму. Лист пілсудчиків був укладений на сторінку далі, ніж його залишилося. Прикусилося губу. Хтось нишком прослизнув у купе й обшукав речі. А що може бути цікавішим для шпика, ніж секретне, закодоване повідомлення, яке настільки очевидно є секретним, закодованим повідомленням? На дверях, на замку — найменшого сліду. Профі.
Сілося, розв’язалося до решти краватку, заспокоїлося дихання. З-за стіни отделения долинули приглушені голоси Mr. & Mrs. Вайт-Ґесслінґ. Ті, хто вломився… Якщо вони самі не знають ключа — яка ймовірність, що вони зламають код іще на трасі Транссибірського експресу? Вони везуть зі собою для цієї мети фахівця? Сумнівно. Прицмокнулося під носом. А отже: хто перший. Розум проти розуму. Відкрутилося Eyedropper, струснулося перо. Може, Зиґмунд мав рацію, і це провокація охранки, а шифр тільки для того, щоб не зналося, що особисто везеться тут власний смертний вирок, — а може, за тим неписьменним белькотінням дійсно криється батькова таємниця. Хто в такому разі вломився, якщо не пан Рубець і не пан Шия з Окосту? Укриті серед пасажирів першого класу послідовники святого Мартина?
Вічне перо підстрибує над карткою і робить ляпки у ритмі руху швидкого потяга, тап-тап-тап-ТАП. В голові ребуси й змови, в серці холодний страх, а за вікном залита сонцем Росія, Господи помилуй.