Острови шторму та смутку. Гадюка
- Автор: Хоган Бекс
- Серия: Острови шторму та смутку #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-551-9
- Переводчик: Віра Кошлата
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Острови шторму та смутку. Гадюка». Краткое содержание книги:
Однак головний Гадюка стає їй поперек шляху. Підступний і нещадний, він борознить океанські простори на кораблі, мародерствує і вбиває, лишаючи по собі тільки біль і страждання. У безкраїх океанських далях він — найнебезпечніший чоловік. І він — батько Мерріан. Її місія — захищати Острови. Та чи зуміє вона вистояти за них у бою, якщо доведеться пожертвувати своєю сім’єю, домівкою, коханим і, цілком імовірно, власним життям?
«Острови шторму та смутку» — епічний роман у жанрі фентезі з відважною героїнею, гострими дилемами і закрученим сюжетом!
— Я збираюся на Перший Острів.
Ґрейс ніби обухом по голові вдарили. Таке враження, ніби я повідомила, що знову повернуся на «Діву».
— Навіщо?
Бо не можна надалі терпіти це беззаконня! Хтось-таки повинен допомогти острів’янам. Якщо Гадюка не поспішає захищати людей, це зробить його дочка.
— Мені потрібно поговорити зі своїм нареченим. Гадаю, його батькові потрібна допомога.
— В такому разі, я з тобою!
Можливо, розумніше було просто попросити Ґрейс залишити мене у спокої, однак я вирішила інакше. Хоч я й досі їй не довіряю, несила залишатися одній, особливо тепер.
Настає ранок. Я сиджу над могилою, вишукуючи слова на прощання, але що тут скажеш? Боляче від того, що доведеться їх залишити. Та я мушу.
Два дні ми йдемо пішки без перерви і нарешті досягаємо невеличкого рибацького порту на західному узбережжі. Одна золота монета — і ми вже на рибацькому суденці, що курсує до Першого Острова.
Подорож триває понад тиждень. Вітер попутний, а збентежені рибаки всіляко намагаються не потрапляти нам на очі. У Ґрейс під дорожнім плащем — чорне одіяння Змії, і вона зумисне його не прикриває, щоб нагнати страху. Ризикований хід, бо одне зайве слово — і нас швидко повернуть до Капітана. З іншого боку, саме цей чорний колір нас і рятує — бо хто при здоровому глузді буде зв’язуватися зі Змією?
Ґрейс щосили намагається відновити мою довіру. Вона розказала мені все, що трапилося після моєї Ініціації, і я чи не вперше бачу таку відвертість. Після моєї демонстративної непокори у батька залишався єдиний вихід — зректися мене. Він наказав екіпажу повернути мене назад у такому стані, як їм забажається, але живою, бо остаточне покарання призначить він особисто. Мене це не дивує. Гадюці потрібні абсолютна влада і глибока повага екіпажу, бо один-єдиний прояв слабкості, і йому кінець. А найкращий спосіб пояснити всім — не стійте мені на заваді! — це привселюдно вийняти серце з власної дитини.
Думка про людину, від якої я колись щиро чекала похвали, а вона тепер прагне моєї смерті, підламує мене, однак я заганяю цей біль глибоко всередину, у якийсь недосяжний закуток. Він, цей біль, десь там, поряд із такими ж болючими спогадами — про Томаса та його батьків. Якщо згадувати все, що я втратила, це зведе мене з розуму. Якщо я хочу вижити, слід дивитися тільки вперед.
Про Бронна Ґрейс не згадує взагалі, а я і не питаю. Хоча з того часу, як втекла з Четвертого, думки про нього й досі, мов непрохані гості, гупотять у двері моєї свідомості. Боюся, що він просто загинув, покараний за зрив моєї Ініціації. Проте якщо він живий, це означає, що він заодно з моїм батьком, а це мене зовсім не втішає. Найкраще повністю викинути його з голови.
Ми, однак, чимало наговорились про Торіна. Невідомо, чи дійшла до нього вістка про те, що батько зрікся мене, а якщо дійшла — чи він досі визнає мене своєю нареченою? Бо саме покровительство Торіна дає мені шанс побесідувати з Королем. Відомо, що не всім дозволено підступити до його трону…
Я спитала Ґрейс, якої вона думки про Торіна, чи варто йому довіряти? Та вона знає про нього дуже мало. Але навряд чи Король і мій батько симпатизують один одному.
— Це тому, що батько нападає на Королівську Флотилію? — уточнюю я, і Ґрейс від здивування аж міняється на обличчі. — Я ж не повна дурепа!
Вона кивнула мені на знак поваги.
— Так, але сумніваюся, що це допоможе. Може, Король і здогадується, хто скубе його Флотилію, та прямих доказів немає. Капітан достатньо обережний, аби не залишати в живих ані душі, яка б усе доповіла.
Ми часто балакаємо, але найголовнішого — чому Ґрейс досі не покинула екіпаж, якого так зневажає — я досі не почула. Тому уважно слухаю всі її теревені, але сама намагаюсь не говорити нічого зайвого. Зрештою мій терпець уривається. Це сталося увечері, коли вона притягла на палубу дві фляги з ромом, щоб вкотре спробувати розв’язати мені язика.
— Ти слухаєш і ніби не чуєш, що я там пережила! — зриваюсь я, коли Ґрейс знову і знову допитується, що трапилося зі мною на Квітковому Острові. Наче буря, всередині у мене здіймається дика лють, і я не знаю, як її приборкати.
Зробивши добрячий ковток зі своєї фляги, Ґрейс зітхає і довго-довго мовчить. Коли я вже думаю, що вона зараз піде, раптом чую:
— Ти знала, що в тебе родимка на тильній стороні шиї?
Я зовсім не очікувала такого питання, і воно збиває мене з пантелику.
— Справді? — я інстинктивно торкаюся шиї, але нічого не відчуваю.
— Вона захована у тебе під волоссям, але я не раз її бачила і донині не можу до цього звикнути.