Втрачений скарб. Інший світ
- Автор: Гребнев Григорий Никитич
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Н. Тищенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Втрачений скарб. Інший світ». Краткое содержание книги:
…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті «Втрачений скарб».
З науково-фантастичної повісті «Інший світ» читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?
Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.
Кортец поставив фужер і спантеличено подивився на свого молодого соратника:
— Пробачте… Я вас не зрозумів, Джейк. Повторіть…
— Копаючись у документах співробітників музею, — тоном учасника ділової наради пояснив Джейк, — я знайшов оцю довідку…
Він вийняв з бумажника пожовклий папірець і дав його Кортецу.
— Як бачите, мосьє, ця довідка видана понад тридцять років тому якимось вологодським будкомом громадянинові Бєлову Антону Миколайовичу… З цією довідкою нинішнього сторожа діда Антона колись прийняли на роботу в монастир-музей, — пояснив Джейк.
— Ну й що ж? — Кортец, усе ще нічого не розуміючи, розглядав довідку.
Джейк подав йому лупу:
— Уважно подивіться на ім’я і прізвище…
Кортец примружив одне око і з хвилину дивився на довідку. Нарешті підвів очі на Джейка і сказав:
— Підчищено…
— Так… Ім’я «Антон» явно перероблене, певно, з «Платона», а прізвище «Белов» тут було довше. Думаю, що «Бєльський». По батькові так само, як і мого батька, — «Миколайович»…
Кортец підвівся. Він не був позбавлений здатності дивуватися, але в цю мить його стан був ближчий до остовпіння, аніж до подиву.
— Князь Платон Бєльський?.. Той самий?..
— Думаю, що той самий… Вам дати води, мосьє?..
— А вам?
Джейк узяв фужер з вином і сказав з посмішкою:
— А я, мабуть, на радощах, що знайшов рідного дядька, вип’ю вина!
Кортец заговорив нетерпляче:
— Перестаньте ламати комедію, Джейк! Цей оперний князь-мельник серйозно сполохав мене.
— А мене ні. Я певен, що це справді він, суперник мого батька, і так само полює за книжковим скарбом, як і ми. Якщо це так, то ми з вами, мосьє, приїхали туди, куди треба.
— Але ж він уже понишпорив тут до нас! У його розпорядженні було тридцять років! — роздратований спокоєм Джейка, прогарчав Кортец.
— Він міг нишпорити тут сто років, мосьє, і нічого не знайти. План тайника був у руках мого батька, а не в нього…
— Он як! — насмішкувато вигукнув Кортец. — А ви не забули, що він про Годунова сказав?
— Я розшифрував це так: він чув усі наші розмови по-французькому, він знає, чого ми приїхали сюди, і хоче нас спровадити. Князь Платон не втратив ще надії знайти тут тайник Грозного…
Кортец, поринувши у роздуми, почав ходити по кімнаті. Зупинившись біля вікна, він довго дивився на високу стіну монастиря, що тяглася з-за березового гаю Парку культури і відпочинку.
— Це небезпечний стариган, Джейк, — промовив він нарешті. — Такий небезпечний, як і професор Стрілецький… Я думаю, що ми повинні встановити з ним контакт, а потім, якось позбутися його
— …а заодно і Стрілецького… — підказав Джейк.
— Джейк! — суворо сказав Кортец. — У вас часто з’являються розумні думки, дуже розумні…. Та було б краще, якби ви не ділилися ними зі мною… Згадайте вашу обіцянку в Парижі… Я хотів би залишатися осторонь деяких ваших… є… досить потрібних заходів. Вам двадцять п’ять років, а мені за п’ятдесят, і навіть один рік тюрми для мене буде моїм останнім роком…
Джейк осміхнувся:
— Я все пам’ятаю, мосьє… Я пам’ятаю свою обіцянку. Пам’ятаю навіть те, що ви одержуєте від тресту п’ятнадцять процентів, а я тільки десять… Але я аристократ і своєї обіцянки дотримаю.
— О’кей!.. Хай благословлять вас аллах і свята богородиця! — по-діловому сказав Кортец і молитовно звів очі догори.
Вранці другого дня Тася прийшла в кімнату Волошина на першому поверсі Будинку колгоспника. Той саме розглядав якусь фотографію. Тася зазирнула через плече товариша.
— Гм… повне розчарування, — сказав Волошин. — Барвиста мозаїка стала сірою, і вся принадність чудової церковної підлоги поблякла.
— Професор каже, що цю мозаїку зробили за вказівкою Грозного після його другого приїзду в монастир, — тихо промовила Тася і додала з жалем: — Як шкода…
— Так, даремно я не прихопив з собою кольорової плівки… А решта знімків чудові. Погляньте, Настусю, на цю башту над озером. Справжнісінький тобі богатир стоїть, як вічний страж у дозорі.
— Справді! — захоплено вигукнула Тася. — А ви помітили, Ваню, що на багатьох старовинних російських церквах усі куполи різні?
— Помітив… Ну що ж, це добре… нема одноманітності… Народ великий, натура невгамовна, і мистецтво таке ж.
— А на вологодській Софії куполи симетричні: один великий у центрі, а чотири менші — з боків… Коли дивишся прямо, бачиш одну велику баню в центрі, а з боків дві менші, Я дивилася і все пригадувала, де я вже бачила ці три голови, одну велику і дві менші з боків…