Втрачений скарб. Інший світ
- Автор: Гребнев Григорий Никитич
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Н. Тищенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Втрачений скарб. Інший світ». Краткое содержание книги:
…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті «Втрачений скарб».
З науково-фантастичної повісті «Інший світ» читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?
Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.
Кортец хотів щось сказати, але Джейк владним жестом зупинив його.
— Князь Платон… — почав він тихо і вкрадливо, так, як говорив колись у кабінеті Кортеца. — Довіртеся нам. Ми люди вашого кола. Ми допоможемо вам винести звідси всю старовинну бібліотеку. Ви поїдете в Париж разом з мосьє Кортецом…
Старик перевів погляд на смиренну фізіономію Джейка. Він наче повернувся на землю з якогось глухого підземелля і ще не міг зрозуміти, що хоче від нього цей прилизаний, чистенький молодик.
— У Париж? — спитав він і раптом зареготав своїм глухариним сміхом. — Ні, панове, мені ваш Париж не потрібен… Мені треба тільки одне: знайти серед стародавніх книг… індійський згорток з рецептом… Він поверне мені сили, пам’ять, поверне життя…
— Ми допоможемо вам знайти індійський рецепт, — зворушливо зашепотів Джейк. — У цього пана є знайомі професори, які знають усі індійські наріччя…
— Ні! — крикнув старик. — Рідний брат украв у мене план тайника! Більше я нікому не вірю! Я не віддам вам стародавніх книг… Я знайшов їх… Я врятував їх від загибелі! Я! Я сам!.. Вони мої… І більше нічиї!..
Джейк обмінявся швидким поглядом з Кортецом і, відкинувши вкрадливий тон, заговорив уже з погрозою:
— А якщо ми розповімо, хто ви такий? Якщо доведемо, що ви привласнили собі цінності, які належать Радянській владі?
— Так, так! — підтвердив Кортец, дивлячись палаючими очима на старого маніяка. — Ви знаєте, що з вами зроблять комуністи?..
Старик подивився на Кортеца, потім на Джейка і відповів виразно й спокійно:
— Знаю. Вони віднімуть у мене мої скарби, а мене посадять у тюрму наче того злодія…
— Ото ж бо! — вигукнув Кортец. — Ви розумна людина, князь!
— О так! — сміючись, вигукнув старик. — Я розумна людина… І тому я знаю… що ви нічого… І нікому про мене не розкажете… Ви самі в моїх руках, панове…
Він хитро примружився, і Кортец з Джейком знову почули глухарине квоктання.
— Знаєте що? — раптово обірвавши сміх, різко сказав старик. — Забирайтеся ви обидва… туди, звідки завітали… поки я перший не заговорив… Ось вам, панове… відповідь князя Платона Бєльського…
Він грубо відштовхнув спочатку Джейка, потім Кортеца і незграбно поліз у пролом.
Джейк вихопив ніж, але Кортец схопив його за руку:
— Джейк! Опам’ятайтеся!
— Проклята стара колода! — позеленівши від люті, просичав Джейк, але ножа сховав.
Його «азбука Морзе» після довгої перерви працювала повним ходом…
— Нам треба добре поміркувати, — сказав Кортец. — Ходімо, Джейк…
— Що він сказав? — пошепки спитав Волошин.
— «Нам треба добре поміркувати. Ходімо, Джейк…» — переклала Тася останню французьку фразу, вимовлену в «кам’яному мішку».
— Значить, «товариша Богемського» звуть Джейком?.. — сказав Волошин. — Ого! Цікаво!
Тася і Волошин полежали ще хвилин зо дві на настилі, доки не стихли кроки Кортеца і Джейка.
— А зараз треба негайно бігти в міліцію, — рішуче сказав Волошин, допомагаючи Тасі підвестися і обтрушуючи її плаття.
— А це не обов’язково, товаришу Волошин! — вимовив хтось майже поруч з ним.
Тася й Волошин озирнулися і побачили, що з щілини сусіднього каземату вилазить весь замазаний пилюкою художник Єланський. Волошин дивився на нього поглядом Фауста, який вперше побачив Мефістофеля. Єланський вів далі:
— Ви ще в Москві звернулися до міліції у зв’язку із зникненням листів Євгенії Бєльської. Цього цілком досить, — він вийняв з кишені якогось папірця. — Ось ваша заява начальникові карного розшуку… Бонжур, камрад Березкіна! — повернувся він до Тасі. — Компрене ву франсе?..
— Уй… — розгублено відповіла Тася.
— Тре б’єн! — з чудовим французьким прононсом вигукнув Єланський. — Отже, ви все чули і все зрозуміли?
— Даруйте! — сторожко дивлячись на нього, вигукнув Волошин. — Хто ви такий?
— Ах так! Я забув відрекомендуватися. — Єланський витяг з кишені посвідчення і подав його Волошину: — Я співробітник Комітету державної безпеки майор Руднєв… Ваша заява через міліцію і карний розшук потрапила до нас.
Волошин і Тася перезирнулися,
— Ви прибули на мою заяву і нічого мені не сказали? — збентежено і навіть з образою промовив Волошин.
Руднєв посміхнувся.
— Не ображайтесь.
«Художник», який так раптово перетворився на майора державної безпеки, швидко й лаконічно виклав перед комсомольцями свій план дій. Він вважав, що полохати непрошених гостей поки що не варто. Руднєв був певен, що Кортец і Джейк рано чи пізно все-таки дізнаються, де князь-сторож закопав знайдену ним бібліотеку Грозного.