Втрачений скарб. Інший світ
- Автор: Гребнев Григорий Никитич
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Н. Тищенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Втрачений скарб. Інший світ». Краткое содержание книги:
…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті «Втрачений скарб».
З науково-фантастичної повісті «Інший світ» читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?
Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.
— Нехай попрацюють, коли вже приїхали сюди, — зробив він висновок.
Віднині Тася повинна була уважно стежити за Платоном Бєльським, а Руднєв і Волошин — за обома «туристами». Начальник Сіверського районного управління міліції, виявляється, знав про місію майора Руднєва і готовий був підтримати його в будь-який момент. Але до певного часу в монастирі не повинен був з’являтися ніхто з представників міліції.
Професора вирішили не турбувати.
Хоч і дуже передбачливим був Руднєв, але він не врахував, що події в монастирі почнуть розгортатися незвичайно швидко.
Вибравшись з «кам’яного мішка», авантюристи буквально на ходу, ще не дійшовши до церкви Іоанна Предтечі, виробили план дій, і Джейк з швидкістю натренованого спринтера кинувся навздогін старому. Він догнав його біля воріт, що вели на головне подвір’я, пішов поряд з ним і швидко зашепотів йому щось на вухо. Платон Бєльський ішов, похмуро дивлячись собі під ноги. Здавалося, він більше слухає, як побрязкують ключі на його паскові, ніж вникає в задушевний шепіт Джейка. Раптом він зупинився і здивовано глянув на свого настирливого супутника:
— Професор? — глухо перепитав він. — Дурниця! Він нічого не знайде…
— Ні, знайде! — твердо сказав Джейк. — Але якщо на нас ви можете донести і позбутися нас, то на професора не донесете. А він не заспокоїться, доки не переверне весь монастир. Зрозумійте ж це, князь!.. Ось хто ваш головний ворог, а не ми! Ми друзі, тільки ми можемо допомогти вам…
— Чим? — недовірливо дивлячись на Джейка, спитав старик.
Джейк озирнувся і, не помічаючи навколо себе нікого, крім Кортеца, який поволі підходив до них, стиха вів далі:
— Ми допоможемо вам позбутися цього небезпечного професора раз і назавжди.
— Вбити? — спитав тихо старик.
— Навіщо? — з удаваним жахом вигукнув Джейк. — Нещасний випадок… Винуватих нема, але ж нема і професора.
Старик слухав уже уважніше, похмуро сопучи і ховаючи очі в сивих кущах брів.
Джейк узяв його під руку і повів до воріт, не перестаючи шепотіти.
Нічне стеження
Того ж дня десь близько третьої години Волошин і «Єланський», забравшись у церкву Іоанна Предтечі на горбочку проти Кузнецької башти і озброївшись біноклями, стежили за дивною поведінкою Джейка, який виліз на другий ярус фортечної стіни. Цей ярус був споруджений на висоті семи метрів і, мов нескінченний балкон, оперізував фортечні стіни монастиря, поглядаючи на монастирське подвір’я порожніми вікнами без рам…
Джейк просувався вздовж стіни, час від часу визираючи у вікна.
Зненацька зупинившись і визирнувши, Джейк став уважно оглядати вікно, потім помацав підвіконня і зразу ж пішов назад до башти.
— Що воно за маніпуляції? — пробурмотів Руднєв.
— Не розумію, товаришу майор. Чаклує… Видно, щось задумав.
— Але що?..
Джейк спустився вниз, пройшов повз церкву їоанна Предтечі і зник у воротах головного монастирського двору.
Руднєв і Волошин вийшли з свого сховища і піднялися на другий ярус стіни, туди, де щойно «чаклував» Джейк. Волошин рахував:
— Перше… Друге… Десяте! Ось тут він зупинився.
Руднєв уважно оглянув десяте вікно.
— Дивіться, товаришу майор! Помітка крейдою… — Волошин вказав на одну з бурих цеглин «підвіконня».
— Так, справді, хрестик… — промовив Руднєв, розглядаючи невеличку помітку крейдою. Він озирнувся навколо. — Що це означає?
Відповідь на запитання Руднєв дістав уночі…
Тієї ночі майорові не спалося. Він довго ходив по скрипучій підлозі кімнати Будинку колгоспника і, як звичайно, в думці вів полеміку з постійним своїм співрозмовником — із самим собою. При цьому співрозмовника Руднєв називав «стариком», хоча йому (тобто самому Руднєву) було всього лише тридцять років.
«Отже, старик, закордонні гості щось задумали. Не умовивши князя-сторожа, Джейк, у дужках Богемський, помчав услід за ким і вже на ходу продовжував урезонювати непокірного князя… Вони могли про щось домовитися… Як ти думаєш, старик?»
«Могли… цілком…» — погоджувався «співрозмовник».
«А після цього Джейк почав дертися на фортечну стіну і малювати на ній хрестики. Є над чим подумати, старик…»
Руднєв прислухався. У Будинку колгоспника всі спали, тишу порушувало тільки богатирське хропіння якогось голови колгоспу, що поселився в сусідній кімнаті. Кортец і Джейк влаштувалися на третьому поверсі, якраз над кімнатою Руднєва… Майор глянув на стелю: