Втрачений скарб. Інший світ
- Автор: Гребнев Григорий Никитич
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Н. Тищенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Втрачений скарб. Інший світ». Краткое содержание книги:
…Існує легенда, що чотири століття тому Іван Грозний сховав у невідомому місці бібліотеку своєї бабусі — неоціненну книжкову скарбницю, вивезену з осадженого турками Константинополя. Визначні вчені і відчайдушні авантюристи не раз пробували знайти її, але безуспішно. В наші дні цією справою зайнявся міжнародний антикварний трест. Завдання розшукати зниклий скарб і викрасти його з Радянського Союзу дістали двоє: пройдисвіт Кортец і син білоемігранта князь Бєльський. Про їхні пригоди в нашій країні, про сміливість і винахідливість бригадмільця Вані Волошина та студентки Тасі, про цікаві знахідки в Новгородському музеї-монастирі розповідається в пригодницькій повісті «Втрачений скарб».
З науково-фантастичної повісті «Інший світ» читач дізнається, як напередодні першої світової війни петербурзькі геологи, що працювали на Далекому Сході, знайшли біля підніжжя вулкана, під шаром застиглої лави, дивне маленьке місто, накрите непроникним прозорим ковпаком. Де воно взялося в горах Корякського півострова?
Невтомні дослідники відповіли на це і на інші питання, пов’язані з цікавою знахідкою.
— Гм!.. Куди ж він подівся? — пробурмотів Волошин, зійшов на горбок і оглядівся.
— Дивіться! — вигукнула Тася і показала пальцем на другий ярус фортечної стіни, де майнула постать людини.
— Він!
Єланський зник у якомусь проломі так швидко, як і з’явився.
— Що він там шукає? — обшарюючи стіну злими очима, поцікавився Волошин. — Настусенько, ви по-пластунському вмієте повзати?
— Це як?
— На животі…
— У… умію.
Волошин заговорив пошепки:
— Лягайте на живіт і повзіть крізь ці джунглі… — він кивнув на зарості полину та реп’яхів, — прямо на башти. Коли доповзете, піднімайтесь через пролом у башті кам’яною драбиною на другий ярус стіни і тихенько йдіть мені назустріч. Я тим часом поповзу он до того «кам’яного мішка». Зрозуміли?
— Зрозуміла…
— Вперед! — скомандував Волошин і, кинувшись плазом на траву, наче гадюка, вліз у густі хащі полину та реп’яхів.
Тася з жалем подивилась на своє нове красиве плаття і нерішуче озирнулась. Їй дуже не хотілося порвати плаття, подряпати колючками руки й обличчя. Їй сяйнула проста думка: якщо повернутися назад і швидко обійти горбочок, то до башти можна з успіхом дістатися і не «по-пластунському».
Так вона й зробила, і вже через дві хвилини досягла башти. Швидко й безшумно видряпавшись по її внутрішній драбині на покрівлю першого яруса фортечної стіни, Тася пішла настилом над казематами і незабаром побачила Волошина. Той сидів навпочіпки і озирався на всі боки. Помітивши Тасю, яка навшпиньки підходила до нього, він приклав палець до губів.
Раптом Тася почула приглушені голоси, що долинали знизу. Волошин припав вухом до щілини в настилі і махнув рукою, наказуючи Тасі лягти. Забувши про своє нове плаття, Тася лягла на живіт і прислухалася. Внизу розмовляли по-французькому.
Так, у напіврозваленому «кам’яному мішку» фортечної стіни справді говорили по-французькому. Там були Кортеж Джейк і монастирський сторож дід Антон.
Кортец раз у раз неспокійно визирав з напіврозваленого «кам’яного мішка» в двір, а Джейк, впритул підійшовши до старика, говорив йому неголосно, але значливо, наче гіпнотизер:
— Нам усе відомо, князь. Ви не той, за кого себе видаєте. Підроблена вами довідка повністю викриває вас. Ми також знаємо, що саме тримає вас у цьому монастирі вже багато років. Ви шукаєте тут бібліотеку Грозного…
Старик гучно сопів і понуро дивився на купу цегли у себе під ногами. Джейк кивнув на Кортеца:
— Цей пан прибув сюди з Парижа в цій же справі. Він представник великої американської антикварної фірми. Йому треба допомогти. Коли ви знаєте щось про книжковий тайник, розкажіть… Ви одержите гроші, виїдете звідси і спокійно проживете ще багато років…
Старик мовчав. Кортец напружено вдивлявся в його непроникне обличчя. «Потомкові великого конквістадора» здавалося, що Джейк помилився, що старик зараз здвигне плечима і скаже: «Не розумію, пане, по-якому це ви зі мною лопочете…»
Але старик випростався, суворо глянув на Джейка і заговорив чистісінькою французькою мовою:
— Так… ви не помилилися… Я князь Платон Бєльський… Не знаю, хто ви, юначе… але я чув… усі ваші розмови… Думаю, що і ви не той, за кого себе… видаєте…
— Це не має значення, князь, — швидко відповів Джейк.
— Ви хочете знайти… книги царівни Зої та Івана Грозного? Даремно силкуєтесь… Я шукав їх тут понад тридцять років… І знайшов…
Останнє слово старик не вимовив, а прошепотів, але цей лункий шепіт, наче подих вітру, можна було почути і на березі озера.
Кортец підійшов до нього і витріщеними очима втупився в немигаючі, суворо спрямовані вперед очі старика:
— Ви… знайшли?
— Знайшов! — твердо, наче останнє слово клятви, промовив старик і зразу ж заговорив сам з собою, квапливо, то пошепки, то голосно: — Знайшов порожній тайник! Зовсім порожній!.. Грабіжники розтягли стародавню бібліотеку… Але вони не перенесли її далеко!
— Справді? А де ж вона? — Кортец учепився в його рукав.
Старик мовчав, наче згадував давній сон. Він беззвучно ворушив губами і дивився в потріскану, суворо навислу над ним стелю.
— Та говори ж ти, старий пень! — грубо ревнув Джейк.
— Спокійно, Джейк! — сказав Кортец. — Продовжуйте свою розповідь, князь…
— Вони… порозсовували древні книги… по всьому монастирю… Я десять років збирав їх… Зібрав і знову заховав… Тепер уже ніхто… не знайде цих книг… — приглушено сказав старик. — Ніхто!..
Кортец і Джейк напружено дивилися на старого сторожа. Той мовчав.