Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
Я купую “Вісти”1, літери маненькі я печу очима, все чекаю бурь...
Де вони, не знаю... Тільки хмарний дзенькіт од трамвайних ліній рветься крізь юрбу. Рівними рядами зброя і шоломи, там, за катафалком, постаті смутні...
І мотив над ними чорний і знайомий про близьке й незнане нагадав мені.
— Це кого хоронять?.. — дівчину питаю,
заглядаю в вічі й біля неї йду, взяв її за руку, а вона не знає, їй голівка гнеться колоском од дум... 1924
Чого задумався, пацан, ти на морозі босий?
Послухай, крізь заводський кран вітри мені голосять.
Ні, не вітри, а тисячі, що полягли за тебе.
Над нами зоряно мовчить таке байдуже небо.
Невже ж це вічно й не мине?.. Од холоду, од бруду візьму закутаю в шинель твої маленькі груди.
Ти хочеш їсти?! В небі шум, аеро у безодні...
Ну чим тобі допоможу, коли я й сам голодний? Провулок, вітер, сніг і тьма, далеко ще до ранку.
Послухай, чуєш ти, непман, ану давай горлянку...
1924
КРІЗЬ ВІКНА
Крізь вікна місто рве, гуде в осінній вечір, далі.
І сяйво ліхтарів руде твоїй подібне шалі.
Шукав за вікнами любов, серед людей і в гаї.
Чому ж до тебе я прийшов — і сам того не знаю.
Чуття старого данина звела мене з тобою.
Так стій же, стій біля вікна примарою сумною.
А я піду на шум, на дзвін у тьму, в нові шукання.
Не падай, не цілуй колін, любов моя остання.
Ну що я можу? Тільки тінь од тебе і од мене, і дні юнацтва золоті, і молодість шалена...
Од нього — дим, од нього — сон, такий чужий до яву.
Забута шахта... камерон... і я, поет смуглявий.
І ти, учителька, і ти...
Майнуло все од мене, як дні юнацтва золоті, як молодість шалена.
1924
Чи є в житті яка мета, чи люди ми, чи тіні?
А може, тут, і там, і там один туман осінній.
За руку я тебе беру, кажу, — і слово тане.
Бо кожне слово, кожний рух — лиш вигадка, омана.
І нас нема, і гай — не гай, ні хмар, ні дум, ні гратів...
Я не кажу тобі “прощай”, бо нікому казати.
НА РОЗІ
І
В крові колеса трамваю, вагони і рейки в крові...
Ну, слухай, і я заспіваю буденную пісню тобі.
На шумному розі книгарня, не раз я заходив туди, бо в ній одинока і гарна касирша чорнява сидить.
Не знаю, за що чарує, не знаю, за що люблю. Приходжу, книжки купую і в карії очі дивлюсь.
Пливуть оріонами саги, і зорі над зорями мчать...
Вона ж не звертає уваги і швидко кладе печать.
А руки, не руки, — лілеї, дає мені здачу без слів.
Щоб довго дивитись на неї — я б цілу книгарню купив.
Та жити поет не уміє, він тільки стріляв би в манто... А сам за п’ятнадцять копійок душі продає рядок.
Я серце розбив би об камінь, бо довго чекать весни... Пронизує душу гудками, панелями очі п’янить.
На вулиці квітами люди, не зборить електрику тьма. Чекаю якогось чуда, іду...а чуда нема.
Чи довго я буду чекати, дивитись на зорі, на сніг.
А там, у маленькій кімнаті, так холодно й тоскно мені. Прийду, а в кімнаті темно.
І спиниться серце на мить...
За вікнами вітер таємно гіллям і снігами шумить.
Ах, жити не можна гірше...
Як довго чекать весни!
І буду я кликать касиршу в свої одинокі сни.
А ранок туманний настане, гудком задзвенить об вікно, я думу — на думу, мов рани, й на лекцію йду до ІНО '. Пливуть і минають години, години чи, може, Й ВІКИ...
А місто сиренами лине крізь диму сумні ланцюги...
І потім ходжу я, блукаю, вітрини й електрику п’ю.
Й, здається, колеса трамваїв розчавлюють душу мою.
II
Весною запахло, весною.
По бруку дзвенять ручаї...
Я йду обережно з тобою і очі цілую твої.
Вгорі невідомі дороги, од них над будинками синь... Хай дивляться люди, — нічого... Хай щирими будуть усі.
Та що це?.. Спинились трамваї, немов навантажена мить...
Юрба, і кінця їй немає... Касирша на рейках лежить... Далекі бажання, надії і погляд — у горло ножем...
А там виконком туманіє і дивиться журно Артем 2.
Упав я на труп одинокий, слова невідомі казав...
На мертве розплющене око упала одна сльоза.
Ти нижче обличчям до мене, торкнула, сказала: — Прощай. І знов я іду на сирени, на крики, на дим і одчай... Весною запахло, весною.
По бруку дзвенять ручаї...
Але я один. І зі мною одні тільки думи мої.
[1924
Кіно. Австрійський офіцер і ти зі мною в ложі.
Не можу пригадать тепер, ніяк забуть не можу, як ти могла, як ти могла не буть тоді моєю, коли од погляду цвіла і маком, і зорею...
Казала: — Все мені роби, я ж тільки брав за груди.
Ніхто тебе так не любив і так любить не буде.
Я пам’ятаю ешелон, прощальний шум навколо... Здається, вчора це було, а може, і ніколи.