Дрозофіла над томом Канта [Роман]
- Автор: Днистровый Анатолий
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-180-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дрозофіла над томом Канта [Роман]». Краткое содержание книги:
Мляво провів два семінарських заняття зі студентами-механіками; останнім часом у їхніх селянських витріщених оченятах крім глузування почала з’являтися розгубленість: може, балачки про раціоналізм їх збентежили і вони думають, що верзтимуть мені на заліку? Дивна річ: чим ближче до заліку, тим більше поваги в людських очах. Після двох годин вислуховування їхніх страждань, я вийшов з аудиторії, наче знятий з хреста. Внутрішньо почувався кепсько, ніби з мене висмоктали кілька кубів крові. З роботи не йшов, а плентався. Філософію, все ж таки, з навчальних програм варто вилучити, аби вона залишилася замкненою свободою для бажаючих, чи то пак — як, знову ж таки, у Платона — любов’ю до мудрості. Це неможливо усуспільнити, зробити державною політикою чи вибором професійної діяльності та подальшого кар’єрного зростання. Для практичного розуму — абсолютна нісенітниця витрачатися на те, що не сприяє укріпленню авторитету чи соціального статусу. Любителі мудрості зазвичай схильні до злиднів і самотності. Хіба теперішня освіта прагне прищепити громадянам схильність до злиднів і самотності?
Отак і живу — як повний придурок: імітую викладання надзвичайно цікавої та важливої дисципліни для тих, кому це зовсім непотрібно і, можливо, ніколи не знадобиться, і хто змушений імітувати уважне та наполегливе навчання, зі страшними тортурами приховуючи свою сонливість. Я ж не можу сказати буквально: якщо вам до лампочки газети й заводи, сім’я, кар’єра, пароходи, а ще бізнес і гроші, всі ці понти зі суспільним статусом, дорогі костюми, стильні зачіски, дохлі красиві манери, за якими ховаються всі можливі та неможливі пороки, і переживання за краще майбутнє країни, продовження людства і так далі, то залишайтеся, слухайте, бо філософія — це вершина скептичного ставлення до людської марноти, її потуг, шаленства й фанатизму робити речі в ім’я інших речей і через це даремно переживати, нервуватися, вболівати; це вершина самозадоволення розуму, вершина мудрого пофіґізму (кінізму, скептицизму, софізму, стоїцизму та іншого інтелектуального онанізму) й єдина можливість абсолютного заперечення всього важливого, це нехтування загальноприйнятого, ляпас по пиці нормального стану речей.
Коли покидав навчальний корпус, як на зло обличчям до обличчя стикнувся з Пампушкою, який захекано потягнув мене за рукав убік, аби перетерти кілька слів. Я ніяк не міг второпати, що йому від мене треба, бо він, переминаючись з ноги на ногу, говорив швидко й задихано, від чого на лобі виступили краплини поту. З його словесної каші, де час від часу виринало «це ще не все, старий», я зрозумів, що він просить у мене, аби по закінченню семестру поставив його далекому родичеві зимовий залік, котрий виявився повним відмороженим кретином, що не може звести два слова до купи. Я пообіцяв, що все буде нормально. Пампушка взявся проводжати мене до Голосіївського проспекту, бо у справах має їхати в центр, а тролейбусна зупинка знаходиться неподалік від мого помешкання.
«З ними треба простіше, без церемоній, — здається, про студентів говорив він. — Минулого року, козли-заочники прийшли «ніякі», думали, я роздаю слони, мусили, ги-ги, відробляти: шкіряний салон до «опеля» — і залік є».
За рахунок студентів Пампушка вже поміняв у своєму «опелі» ходову, порихтував і пофарбував побите ліве переднє крило, поставив дорогу стереосистему.