Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
Чоловіки й жінки сиділи окремо, обабіч проходу, посеред якого, саме навпроти кафедри, були місця для впливовіших поселенців. А втім, цей звичай був скоріше добровільною поступкою з боку біднішої і не такої освіченої частини населення, ніж правом, що його присвоїли багатші.
На одній з тих перших лав сидів суддя, його дочка й друзі, і ніхто, окрім ще доктора Тодда, не посмів сісти на цьому найпочеснішому місці, щоб не сказали — величається, мовляв. Річард, що виконував обов'язки паламаря, сів у крісло, яке стояло біля стола, а Бенджамін, підклавши дров у камін, примостився поруч із ним на той випадок, коли буде потрібна його допомога.
Дати повний опис парафіян немає можливості, бо скільки було людей, стільки ж і різного вбрання.
Майже всі жінки мали на простих сільських сукнях які-не-будь прикраси, що лишилися, певно, з давніших часів. Тут можна було побачити жінку в чорних вовняних панчохах і шовковому вицвілому платті, яке пережило принаймні три покоління, а поруч із нею — іншу, в хустині, що мінилася всіма кольорами веселки, та в недоладній коричневій сукні з домотканої тканини. Одне слово, і жінки, й чоловіки — всі причепурились хто як міг. Якийсь чолов'яга, колишній гармаш, красувався у своїй уніформі — тільки тому, що то було його найкраще вбрання. Деякі молодики понапинали на себе сині панталони з червоними лампасами — частину уніформи темплтонської легкої піхоти, — аби показати, що й у них є «купований одяг». А один навіть убрався в «стрілецьку сорочку» такої бездоганної білини, що від одного погляду на неї ставало холодно; проте схована під нею тепла куртка з домашнього сукна достатньо зігрівала її власника.
Вираз облич у парафіян був майже однаковий, надто в тих, що не належали до вищої верстви селища. Шкіра у всіх була засмагла від постійного перебування на свіжому повітрі, трималися всі поважно, але до звичайного хитруватого виразу домішувалась неабияка цікавість. Однак траплялися обличчя й вбрання, які дивно вирізнялися серед решти присутніх. Рум'янощокий добродій у гетрах і добре пошитому костюмі був, напевне, англійцем, котрого доля привела в цей віддалений куточок світу, достоту як і блідого кощавого шотландця з різкими рисами обличчя. Низенький чорноокий чоловік, смаглявий, як іспанець, безперервно підводився, щоб дати пройти місцевим красуням, а прибув він із зеленої Ірландії, недавно кинув ремесло мандрівного торговця і відкрив крамничку в Темплтоні. Одне слово, тут були представники трохи не всіх народів Європи, хоча всі вони, за винятком англійця, швидко засвоїли манери й звичаї американців. Англієць уперто додержувався звичаїв своєї батьківщини в усьому, навіть обробляти звільнену від лісу ділянку намагався в такий самий спосіб, як і рівнини Норфолку. Проте сумний досвід переконав його, що тутешні жителі — не дурні й краще за всякого зайду знають, як слід господарювати, і що йому треба вчитися в них, поборовши свою упередженість і пиху.
Елізабет невдовзі помітила, що всі дивляться лише на неї та на містера Гранта. Ніяковість заважала їй добре розгледіти людей, і вона лише час від часу крадькома роззиралася навкруги. Але коли все затихло — тупотіння ніг, кахикання й інші звичайні в таких випадках звуки, — вона насмілилася підвести очі. В залі запала глибока тиша — чути було тільки потріскування дров у камінах, від яких пашіло жаром, — і всі обличчя й очі повернулися до священика.
У цю мить з нижнього коридора почулося тупотіння, ніби хтось обтрушував сніг із взуття, тоді все стихло, і до зали увійшов могіканин у супроводі Шкіряної Панчохи й молодого мисливця. Вони були взуті у м'які мокасини, і їхніх кроків не було б чути зовсім, якби не тиша, що панувала в залі.
Індіанець поважно пройшов між рядами і, помітивши вільне місце біля судді, сів, зберігаючи все ту саму спокійну гідність. Там він і просидів усю відправу, загорнувшись у свою ковдру, нерухомий і напрочуд уважний. Натті проминув лаву, де так безцеремонно розсівся його червоношкірий товариш, і сів на колоді біля каміна, поставивши рушницю між колін та поринувши в глибокі й, очевидно, невеселі роздуми. Юнак знайшов собі місце на одній із задніх лав, і знову залягла тиша.
Тоді підвівся містер Грант і мовив перші слова молитви. Непотрібний був і приклад Джонса, щоб усі присутні разом підвелись на ноги, — урочистість тону і слів священика подіяла на парафіян, мовби помах чарівного жезла. Помовчавши, він почав читати вступну частину проповіді, коли це Річард підвівся, на лихо щось пригадавши, і навшпиньках вийшов із зали.