Піонери або Біля витоків Саскуеханни

Спорудження храму одностайно доручили Джонсові й Гайрамові Дулітлу. Вони ж побудували «палац», «академію», в'язницю — кому ж іще, коли не їм, було знати, як спроектувати й звести таку будівлю? Обов'язки між обома архітекторами були давно розподілені: Джонс відповідав за проект, а Гайрам Дулітл — за його практичне втілення.

Користуючись такою перевагою, Річард нишком надумав прикрасити вікна романськими арками. Це був би неабиякий успіх[35]. Оскільки церква будувалася з цегли, він міг до пори до часу приховувати свій план, аж поки треба буде ставити рами. Річард обережно повідомив Гайрамові про своє бажання і, делікатно наполягаючи на ньому, посилався здебільшого на красу стилю, не прохопившись і словом про справжню суть свого задуму. Терпляче вислухавши його, Гайрам нічого не заперечив, однак і думки своєї не висловив. Проте коли дійшло до діла, виникло багато труднощів. Спочатку не було годящого матеріалу на такі високі рами, але Річард знайшов вихід, одним порухом олівця зменшивши довжину рам на два фути. Тоді Гайрам сказав, що рами дорого обійдуться, і довелося нагадати йому, що платить Мармедюк, а Річард — скарбник судді. Натяк цей справив бажане враження, і після мовчазного й тривалого, але марного опору рами були зроблені згідно з проектом. Потім почалися прикрощі з дзвіницею, за модель для якої взято одну з менших веж лондонського собору Святого Павла. Треба сказати, що копія не зовсім відповідала оригіналові, бо не всі пропорції вдалося зберегти. Але врешті-решт усі труднощі були подолані, й архітектор дістав змогу милуватися своїм творінням, яке разюче нагадувало пляшечку для оцту. А втім, цього разу не було великого опору, бо поселенці любили новизну, а такої дзвіниці не було ж ніде.