Піонери або Біля витоків Саскуеханни

— Ні, ні, друже, — сказав Мармедюк, — я сам поклопочусь про хлопця: я в боргу перед ним не тільки за себе, але й за моїх друзів. І все ж, гадаю, це буде нелегко. Мені здається, йому зовсім не сподобалась моя пропозиція поселитися під одним дахом з нами, чи не так, Бесс?

— Сказати правду, тату, — мовила Елізабет, відкопиливши гарненьку губку, — я не приглядалась до нього аж так пильно, щоб угадати його почуття. Рана, мабуть, дуже йому боліла, і мені було жаль його. Але, — вона з погано прихованою цікавістю поглянула на управителя, — мені здається, Бенджамін може дещо розповісти про нього. Якщо цей юнак приходив у селище, то Бенджамін напевне його бачив.

— Авжеж, я таки бачив цього юнгу, — відгукнувся Бенджамін, який тільки й чекав нагоди заговорити. — Він крейсував у кільватері Натті Бампо, гасаючи за оленями, як голландська барка на буксирі в олбанського шлюпа. Вправний стрілець! Я чув, як Натті казав цього вівторка, коли ми зібралися в пивниці Бетті Голлістер, що цей хлопчина — смерть для диких звірів. Коли це так, то він би добре зробив, якби вбив оту кицю, що нявкає на березі озера відтоді, як мороз позганяв оленів у табуни. Дика кицька — лихий товариш для людини, і нічого їй крейсувати там, де живуть християни.

— То він справді живе у Шкіряної Панчохи? — зацікавлено спитав суддя.

— Вони — нерозлийвода; цеї середи минає три тижні, як він з'явився у товаристві Шкіряної Панчохи. Вони вбили вовка й принесли скальп, щоб одержати премію. Цей містер Бампо дуже вправно знімає скальпи; подейкують, ніби він напрактикувався на християнах. Якби це була правда та я командував тутешнім портом, як ваша честь, то наказав би я віддраїти його кішками. Біля стапеля церкви якраз є годяща щогла, а щодо кішки, то я змайстрував би її сам, та й відшмагав би чолов'ягу сам, коли б не знайшлося охочих.