Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
Тендітна постать міс Грант, одягненої надто легко для такої суворої пори року, становила різкий контраст із незвичним убранням і похмурим обличчям вождя делаварів, і молодий мисливець, який ішов позаду, розмірковував про несхожість людей щоразу, коли суворе обличчя індіанця й ніжне личко дівчини з очима, що могли посперечатися з блакиттю неба, поверталися, щоб помилуватися прегарним нічним світилом.
Дорогу вони коротали розмовою, яка то стихала, то знов пожвавлювалась.
Перший заговорив священик.
— Справді, — мовив він, — це така дивна річ — зустріти юнака, котрий навіть з простої цікавості не заглянув ніколи до якоїсь іншої церкви, окрім тої, в лоні якої він був вихований. Мені страшенно кортить розпитати вас про ваше життя. Ваші манери и мова свідчать, що ви дістали чудову освіту. З якого штату ви родом, містере Едвардс? Адже, здається, саме так ви назвали себе судді?
— Я з цього штату.
— З цього? Нізащо б не подумав, бо у вашій вимові зовсім не чути якихось місцевих особливостей. Мабуть, ви довго мешкали в містах, бо тільки там можна тішитись чудовими обрядами нашої церкви.
На відповідь юнак тільки посміхнувся, — певно, якісь вагомі причини, пов'язані з його теперішнім становищем, примушували його мовчати.
— Я дуже радий, мій юний друже, що познайомився з вами, бо такий освічений розум, як ваш, безперечно, доведе всім переваги нашої доктрини й благочестя нашої служби. Ви, певно, помітили, що V сьогодні я мусив де в чому поступитися настроям слухачів. Ласкавий містер Джонс наполягав, щоб я дав причастя й заразом відслужив утреню, але, на щастя, канони нашої церкви цього не вимагають. Це могло б відлякати мою нову паству, але завтра я таки дам причастя. Ви причащаєтеся, мій юний друже?
— Мабуть, ні, — відповів юнак непевним голосом і зніяковів ще дужче, коли міс Грант мимохіть сповільнила ходу і здивовано глянула на нього. — Я ще не готовий. Я ще ні разу не причащався і не хочу робити цього, поки в моєму серці стільки мирських турбот…
— Що ж, кожний сам собі суддя, — мовив священик, — але мені здається, що молода людина, якої не звели на манівці різні хибні доктрини і яка стільки років була вірна нашій істинній вірі, може сміливо причащатися. Однак, ваша правда, — на причастя кожен мусить іти з чистою душею. Я помітив сьогодні, що ви відчуваєте якусь образу на суддю Темпла, а це межує з однією з найгірших людських пристрастей… Нам треба перейти через цей ручай, — сподіваюся, лід нас витримає. Обережно, дитя моє, не послизнись.
Так промовляючи, він спустився стежкою на лід одного з потічків, які несли свої води в озеро, й, повернувшись, помітив, що юнак чемно допомагає його дочці подолати цю перешкоду. Коли всі щасливо перейшли на протилежний берег, священик повів далі:
— Недобре, любий мій, дуже недобре віддаватися таким почуттям узагалі, а тим паче в такому випадку, коли зло було заподіяне ненавмисне.
— Мій отець добре сказав! — мовив могіканин, раптово зупинившись; ті, хто йшов слідом, мусили теж зупинитися. — Так говорив і Міквон. Біла людина повинна робити так, як її вчили предки, але в жилах Молодого Орла тече кров вождя делаварів, вона червона, й пляму, яку вона залишає, можна змити лише кров'ю мінга.
Містер Грант, здивований цими словами, зупинився й поглянув на нього. В очах вождя він побачив лють і рішучість, і на його лагідному обличчі відбився жах: не таких слів сподівався він від дикуна, що мав себе за християнина. Здійнявши руки догори, він вигукнув:
— Джоне, Джоне! Хіба цього тебе вчили моравські брати? Але ні, — я не можу бути таким несправедливим до них. Вони благочестиві, побожні, добрі люди й не потерпіли б таких: гріховних пристрастей. Ось послухай слів спасителя: «А я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто вас ненавидить, і моліться за тих, хто зневажає і переслідує вас». Це заповідь божа, Джоне, і той, хто не вважає на неї, не побачить лику господнього.
Індіанець уважно вислухав священика. Вогонь у його очах помалу згас, обличчя злагідніло, але він не відповів нічого, тільки, злегенька хитнувши головою, величним жестом дав знати містерові Гранту, що можна йти далі. Схвильований священик прискорив ходу, могіканин не відставав, але молодий мисливець помітив, що дівчина не встигає за ними.