Янголятко в кутих черевиках. Книга друга
- Автор: Ворзельська Генечка
- Серия: Янголятко в кутих черевиках #2
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-54-Х
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Янголятко в кутих черевиках. Книга друга». Краткое содержание книги:
Ми презентуємо другу розповідь про долю Янголятка в кутих черевиках. Жорстокі реалії нового світу в майстерному викладі талановитої авторки й далі дивують, шокують, але, безумовно, захоплюють. Отож вирушаємо разом на бій проти Поганих Хлопців та Дівчат. Гра триває!
— Бббааах!
Удар і вищання гальм.
— Мисливці вісім?
Яку відповідь можна почути на дні колодязя із назвою «чорнота»?
Крихітка загубила сама себе.
— Це мисливці?
Я впала, мов солом’яний манекен, без почуттів і думок. Окрім однієї:
— Це мисливці вісім?
Удар і політ.
— Агов, де ти, Крихітко?
— Її нема.
Є лише безтямний манекен.
Пітні долоні, гарячково-хворобливі очі, — він затягне мене до свого пожмаканого від ста таких ударів авта й пожене геть із міста.
— Це мисливці вісім?
— Ні. Крихітко, це Убивець Жінок.
Розділ 2
— Сьогодні свято.
Я лежала зв’язаною на траві, а він утикав довкола мене свічки для торта.
— Сьогодні в нас урочистості.
— Відпусти мене.
— Може, й відпущу, — озвався чоловік, стоячи навпочіпки. — На честь свята, — він підправив свічку. — А може, й ні. Бо ж сьогодні моє свято, а не твоє.
— Свято?
— Сто перша дівчина….
Нескінченний коридор тоненьких кісток. Замурованих у стіни скелетів.
Це ті, кого він убив.
Він креснув сірником, але я загасила його.
— Відпусти мене.
— Ні.
Він запалив сірника:
— Черк.
— Фу, — загасила й цього.
— Лясь, — він дав мені ляпаса.
— Відпусти мене.
— Черк… Черк…
— Я це все вже бачила. Відпусти.
Черк… Черк… Сірник не загорявся.
На верхівці пагорба. За Місто, що потопало у вечірньому тумані.
Черк.
— Свято.
Черк. Черк.
Сірник загорівся…
З гуркотом. Стіною всепоглинаючого вогню…
Який згубив усе довкіл…
Черк. І велетенський ядерний гриб постав у центрі Мого Міста.
— Ні…
Випаровуючи темінь повітря, змітаючи будинки, випалюючи все.
— БУ-БУ-БУ, — набуваючи сили й потуги, — БУ-БУ-БУ… — щоб вихлюпнутися потім у тотальне знищення, — БББУХХХ! — вогненний вітер, — УУ-УХХХХХХ! — руйнуючи будинки, — ХХХХХХ!!!
— Ні!!!
— ХХХХХХ!!! — нескінченне згарище.
— ХХХХХХ!!! — випалюючи небо…
— ХХХХХХ!!! — до чорноти космосу…
— ХХХХХХ!!! — випікаючи зорі та сонце…
— ХХХХХХ!!! — залишаючи по собі порожнечу…
— ХХХХХХ!!! — та радіоактивний пил.
— БУ-БУ-БУ-БББУХХХ-ХХХХХХ!
Усе згоріло. Все-все.
Загасивши свічки, перетворивши пагорб на купу піску, а місто — на випалені жовті руїни.
Обгорілий труп поряд зі мною.
Згорілі на моїх руках мотузки.
Оплавлені чашечки з-під свічок для торта.
І все — після єдиного «черк».
— Та ні, — почула я голос. — Не через те.
— А що це?
— Кінець Світу.
— Справжній?
— Для цього світу — так.
— І весь світ загинув?
— Цей? Увесь. Від скляної межі небокраю до скляного безмежжя зірок.
— Привітання від Вітчима?
— Вгадала, — на мене дивився Пелехатий Диявол. — Тобі допомогти підвестися?
Розділ З
— Таксист із пекла…
Він приїхав до мене на таксі. Він знайшов це таксі серед розвалин спаленого безліч років тому міста. Шурхають дротом колеса, поржавілі крила, тьмяна фарба «телефонуйте нам» та номер телефону, якого давно немає: «098698768-7».
— Куди ти мене везеш?
— До Міста.
— До ожилих мертвяків?
— До Мисливців вісім.
— А хіба хтось вижив там?!
— Крихітко! — він реготав.
— Крихітко! — Кіт був здивований.
— Отож…
Я згадала.
— Вибач, Котику.
Вибачитись і перед Дияволом? Але ж він, коли знайомився, навіть не назвав свого імені. Ну, оце вже — ні.
А втім, я сказала йому:
— Дякую, — коли він довіз мене до зруйнованих вулиць околиці.
— Чотирнадцять двадцять сім.
— Що це?
— Жарт.
«14.27» — цифри на оплавленому вибухом табло.
Тепер — у будь-який кінець Міста, яке не Пережило Великого Вибуху лише «чотирнадцять двадцять сім».
Розділ 4
— Лічильники Грейгера! Лічильники Грейгера! Лічильники Грейгера!
— Ні, дякую.
Янгол з лічильником Грейгера! Лічильники Грейгера, татуювання на всьому тілі та перламутровий гранатомет. Еге ж.