Янголятко в кутих черевиках. Книга друга
- Автор: Ворзельська Генечка
- Серия: Янголятко в кутих черевиках #2
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-54-Х
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Янголятко в кутих черевиках. Книга друга». Краткое содержание книги:
Ми презентуємо другу розповідь про долю Янголятка в кутих черевиках. Жорстокі реалії нового світу в майстерному викладі талановитої авторки й далі дивують, шокують, але, безумовно, захоплюють. Отож вирушаємо разом на бій проти Поганих Хлопців та Дівчат. Гра триває!
— Ггга-а-а!
Вибух!
Пожбурити її, вдарити розкришеними об каміння іклами.
— Якщо це війна, то…
— Вважай, що ми розлучилися.
— Я пам’ятаю ту дівчинку, тварюко…
І Алекс завдає сьомого удару.
— Ти цього довго вичікував…
Ударив і став, опустивши руки.
— І ти дочекався, — мовила тварюка.
— Тридцять чотири роки, — відказав Алекс.
— Ти діждався… То як?
Повертається до нього Інга. Переводить на нього погляд майор Конт.
— Сподіваюся, що ти будеш останньою.
І тварюка розпадається на шматки.
Лапи, голова упали й розтікаються чадною магмою шпичаки’гребеня…
— Чому ж такий біль? — спитала Інга.
— Така ціна.
— Минеться, — сказав майор Конт.
— Звісно, минеться…
І Крихітка злизнула кров з розбитої губи.
І забита нею тварюка, що ввіткнулась у бруківку майдану.
— Я можу привести мертвяків, — сказала Мачуха.
— Зачекай.
Зіщурені очі без зіниць.
Розділ 18
— Усе?
— Здається.
— Оздоблений сріблом череп? — спитала я Вітчима.
І почула:
— Крихітко!
— Крихітка?
— Крихітко!!!
— Крихітко…
І я побачила себе: я простувала через майдан сама до себе.
— Гарна ніч, — сказала смерть і стала переді мною.
Перед Котом і Залізним Чоловіком, які стали пліч-о-пліч, аби захистити мене.
— Іди геть.
— Та ні, — сказала вона й навіть не поправила свого каптура. — Просто гарна ніч.
Я побачила себе: підпухла губа, чубчик на лобі, в руці пістолет.
Мачуха сидить на великому білому камені. Кольорове світло вітражів на капличці неподалік. Чорне реміння на її тілі, білі розпущені коси та:
«КРИХІТКА»
напис на камені. І два мертвяки.
— Дурненьке дитя.
Мертвяк не спитає:
— Ти знала її?
Він мовчки стоятиме.
— Мій чоловік, — скаже Мачуха, пригортаючи якогось мертвяка. — Великий мисливець на янголів. І я кохатиму свого чоловіка завжди.
Розділ 19
Я побачила себе — я поволі йшла до себе. З великим пістолетом, у важких черевиках — вони цокали підківками по бруківці.
— Вітаю, — сказала я.
— Вітаю, озвалось моє відлуння.
— Я — Крихітка.
— Я — Крихітка, — сказала я.
— Не змушуй… — Вітчимовими словами.
— Не змушуй… — я теж знала ці слова.
— Ти хочеш…
— Ти хочеш…
— Ну, годі…
— Ну, годі…
Я замовкла, і тварюка, що стала мною, теж криво посміхнулася. Злизала з губи кров і спитала вслід за мною:
— Що це означає?
— Що це…
— Гоп!
Але й вона, так само швидко, як я, навела пістолет:
— Гоп! — навіть на якусь соту крихту секунди швидше.
Однією з них була я… Але ж і друга теж була мною!
— Я могла б покохати Вовка.
— І я могла б.
— Я терпіти не можу Вітчима.
— І я ненавиджу його.
— Моя мачуха не любить мене.
— Вітчимова жінка ненавидить мене.
Ми були з нею такі схожі.
І я не знала, котра з нас тварюка.
— Я візьму участь в Останній Війні.
— Якщо доживеш, — сказала вона й додала: — Я теж…
— Якщо вцілієш.
— Та певно ж, — сказала вона.
Вистрелити й присісти, знаючи, що вона теж вистрелить і присяде.
Її тінь розмахувала моїми руками, мої губи вимовляли її слова. Я та я.
Варто мені вбити себе, як я одразу ж загину від тієї ж кулі.
— Мій чоловік — Великий мисливець на янголів… Варто їй убити мене, як та сама куля прохромить її.
Нарешті мій Вітчим придумав…
— Остання тварюка.
Я не могла її знищити.
Розділ 20
І я стрибнула стрибком сама до себе.
Я вдарила її та дістала удар у відповідь.
До чого ж болючі, виявляється, мої удари!
— Подобається?
— Подобається.
— Боляче?
Відкидаю пістолета:
— Хак! — упав на каміння.
Тут-таки падає другий пістолет:
— Хак-Хак!
— А так — боляче?
— Нормально, — сказала я.
Видерти камінь ударом черевика, і він зіткнеться в повітрі з каменем, видертим мною.
— Чемні дівчатка… — навіть якщо це тварюки, котрі обернулися на дівчат…