Янголятко в кутих черевиках. Книга друга
- Автор: Ворзельська Генечка
- Серия: Янголятко в кутих черевиках #2
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-54-Х
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Янголятко в кутих черевиках. Книга друга». Краткое содержание книги:
Ми презентуємо другу розповідь про долю Янголятка в кутих черевиках. Жорстокі реалії нового світу в майстерному викладі талановитої авторки й далі дивують, шокують, але, безумовно, захоплюють. Отож вирушаємо разом на бій проти Поганих Хлопців та Дівчат. Гра триває!
— Ти надто загулявся.
— Я вб’ю її!
— Ти відчуваєш свою силу?
— Я знищу її!
— Ти вирішив, що подужаєш, розважаючи її грою?
— Вона буде п’ятою!
— Чотири рази!
І Мачуха — кружляючи білим пилом пересохлої тліні, млосно лащиться до найнижчої приступки Трону, істота зі Світу Мертвяків, що Повернулися назад.
— Ти…
— Він був тобі відданий, — не підводячи очей. Не сміючи дивитися на НЬОГО.
— Вибач йому, — благала вона.
— Він усе зробить, — казала вона, і Він повільно Здіймав Руку.
— Він знищить її!
— Я завжди був тобі відданий!!!!!!!!!
— Гаразд…
Вітчим лежачи на підлозі у своєму кабінеті. Мачуха сидячи в його кріслі.
Келих із теплим вином.
— Хочеш ковток?
А він іще не йме віри, що знову може дихати:
— Я знищу її… Я знищу її… Я знищу…
— Певно, що так, — сказала Мачуха. — І я можу тобі чимось допомогти?
— Так…
Вони разом створили світ і разом привели його до Кінця…
Вітер і чорні хмари, і дев’ять почвар, що вийшли з них, вилискують шкірою та лащаться до нього.
Ще один Світ і новий Апокаліпсис.
Блискавиці та шалена злива — і ось уже двадцять три нові тварюки тицяються безликими мордами в його руки, сподіваючись скуштувати його крові.
Та ось іще один Кінець Світу. І нові почвари.
І ще раз…
Ще раз…
Ще…
Тієї ночі, коли Мачуха волала на кладовищі під зливою, в грозу нескінченно миготіли громовиці…
Розділ 22
— Ти знаєш, що робити? — спитав Вовк.
— Здається, знаю, — сказала Крихітка.
Метро. Електричка. Ліс.
Вони вийшли з електрички удвох: майор Конт і дівчина, яку звали Оля.
— Олечко…
Вони ще не наблизилися до будинку, як її величезний пес загарчав позад неї.
— Ц-с-с, — сказала Оля. — Ходи до мене.
Вона попестила пса та пояснила йому:
— Це Георгій, — а майорові: — А це Баксет, — так познайомила їх.
— Не кидай мене, — сказала вона, коли він зупинився біля хвіртки. — Ходімо до мене.
І він зостався. До вечора… На цілу ніч… Уперше повернувшись до себе лише через місяць.
Вечір. Ніч. Кілька місяців пролетіли, як три години того, що можна назвати щастям.
Вони не бачили одне одного вночі, тому витрачали всі свої дні на кохання.
— Поспимо в електричці.
— Поспимо у метро.
І не спали ні там, ні там.
Він уперше побачив її в окулярах. Вона вперше побачила його шрами. Вони мали чим поділитися. Вони мали про що розповісти одне одному, навіть коли говорили не про те, що стосувалося їх особисто.
Їхній пес, величезний кошлатий Баксет ніби відчував, що вони здатні наділити і його своєю любов’ю; він дедалі частіше спав у них в ногах та зустрічав їх, лежачи на порозі відчиненої веранди.
Вони пекли на вогні сосиски, збирали суниці тут-таки, поміж сосон, що росли у дворі…
Інга.
Перше заклинання ще до того, як почули імена одне одного.
— Магія? — спитав Кіт. — Крихітко.
— Ну, лише раз, — попросила я. — Один-єдиний раз.
Заклинання зустрічі. Щоб вона могла піти до найпершого бару та зачекати, доки машина, в якій він повертався додому, зламається, та водій скаже йому:
— Доведеться викликати буксир. — А він не ловитиме таксі, а натомість поозирається та помітить світну вивіску генделика й вирішить туди зайти. Кивне до охоронця, що привітається з ним, гляне туди-сюди й сяде поруч із нею.
— Інга, — скаже вона через десять хвилин.
— Олександр.
Упродовж перших трьох тижнів на його:
— Я тебе кохаю, — казати лишень:
— Авжеж.
А потім, на його:
— Ти кохаєш мене? — відповісти:
— Так.
І нарешті зважитися на зізнання:
— Я тебе чекала все життя…
— Вам туди, — мовила до дівчини зі стосиком яскравих буклетів у руках і показала на двері під’їзду.
— Дякую.
— Добрий день, — сказала вона, коли натисла на дзвоник його квартири. — Ви дозволите?
— Звісно, будь ласка, — мовив святий Отець Є. — Чим можу бути вам корисний?
— Ось у чому річ. Якщо вас цікавить те, про що мовиться у Священних Книгах, то я можу розповісти вам про них, — сказала баптистка, стоячи на порозі.
— Спасіння душі? — посміхнувся Отець Є.
— Та коментарі до Біблії, — кивнула дівчина.