Янголятко в кутих черевиках. Книга друга
- Автор: Ворзельська Генечка
- Серия: Янголятко в кутих черевиках #2
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-54-Х
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Янголятко в кутих черевиках. Книга друга». Краткое содержание книги:
Ми презентуємо другу розповідь про долю Янголятка в кутих черевиках. Жорстокі реалії нового світу в майстерному викладі талановитої авторки й далі дивують, шокують, але, безумовно, захоплюють. Отож вирушаємо разом на бій проти Поганих Хлопців та Дівчат. Гра триває!
Де я?! Хто з них — я?!
Стрибнути й завмерти.
Котра з них — я? Та, позаду якої танцюють на колонах Діви, чи та, за якою стоїть величезний нічний магазин?
Коли мені було п’ять років…
— Пусте, — сказала я, та, на протилежному краю площі. — Кубло на даху…
Сказавши після всього мені:
— Ти надто юна.
— Мені тоді було дванадцять. Може, я — це справді я, коли пам’ятаю того, хто мені про це сказав?
— Бах! Бах! Бах!
Я справді б’ю дошкульно.
І моя кров така ж солона, як і в тієї, котра бачить мене моїми очима.
Я не могла відпустити її, адже мене послав Вітчим. Я не могла відпустити її, якщо Вітчим послав її.
Я мусила вбити себе.
— Молодця, Вітчиме…
Тож байдуже, котра — я, та, що вирішила вбити янгола, чи та, що вирішила знищити тварюку. Знищити, знаючи, що загину сама.
І я кинулася до пістолета. А друга вхопила другий пістолет.
Ми були з нею такі схожі, що наші дві долі злилися в одну.
І я стрибнула їй назустріч, маючи намір натиснути на курок.
І та, з другого боку, теж приготувалася вбити мене.
Я підстрибнула, а мої білі крила підхопили мене. Вона стрибнула, і її…
Я опустилася на землю:
— Ти.
— Ти… — повторила вона.
— Ні, — тепер я могла посміхнутися. — Я — це Крихітка, а ти — це тварюка.
І я подарувала їй кулю.
— Бах!
Тепер я могла в неї стріляти, бо знала: вона неспроможна зробити те саме.
— Бах!
Адже її крила були чорного кольору, отже…
— Непогано, — сказав Вовк. — Навіть дуже непогано…
Розділ 21
— Я можу привести мертвяків, — сказала Мачуха.
— Залиш їх для себе, — мовив Вітчим.
— Як знаєш, — сказала вона.
Довгими сходами своєї неосяжної квартири. Крізь темінь у залах. Повз вежі. Крізь водоспад із темною водою. До свого кабінету, до магічних книг та оплавлених свічок.
Запалити їх, чорні з сірим полум’ям, і промовити… Невимовне. Жахливе. Таке, від чого Світло болісно закриває очі.
Вітчим спроквола відчиняє вхід до пекла, щоб випустити почвар, які вціліли у Великій Війні.
— Я наказую…
Але йдуть лише демони, які випадково опинилися поряд.
Ще глибше, іще далі до пекла.
— Я наказую…
П’ять Нічних Мисливців.
— Ні.
Вітчим їх розкидав.
Він чекав появи служників, а Нічні Мисливці, які відчули кров, ніколи не повернуться назад.
— Я наказую…
Плоский двоголовий ящір. Крилатий скелет ледь-ледь почав вирощувати нові сухожилки.
Безгруда самиця з хвостом скорпіона.
І цаповидні вершники. Провісники Великого Зла.
— ВІН тебе чекає.
— Ні!
— ВІН наказує прийти.
— Ні! — жахно сахаючись до колекції вівтарів, затоплених власною люттю орденів та сект.
— НІ!!!
— Перетворив ріки на полин та знищив мудрих старців і мешканців двох міст? — спитав його Той, Що Сидить На Троні.
— Вибач мені, — скиглив Вітчим, лежачи перед НИМ понівеченою одноокою почварою.
— Вибач!
Волочачи за собою шматки плоті. Гниючи живцем. Пересилюючи те, що називається Пекельний Біль.
Виють шакали і стогнуть гієни.
— Я кликав тебе, — мовив Той, Що Сидить На Троні.
— Вибач!
— Я посилав по тебе…
— Вибач!
— Ти не послухав мене.
Пересохлі крила, недопалки свічок у порожніх очницях.
— Ти…
У кривавому тумані Пекла.
— Я тві-і-ій ра-а-аб! — скиглив Вітчим.
— Ти?
— А Пе-ек-ло — мі-ій ді-і-м-м-м!
Народжений Янголом, він, як і всі вони, сам обрав Зло.
— І ти зна-а-аєш про це-е-е!
— Вибач!!!
— Чотири рази, — мовив Той, Що Сидить На Троні.
— Вибач!!!!!
— Чотири рази ти все це робив.
— Вибач!!!!!!!
— Але тепер…
— Вибач!!!!!!!!!
Четверо забитих янголів. Їх знищив Вітчим. Чотириста тисяч мертвих янголів прив’язані до Пекельних Стовпів. Змеркле золото крил.
— Котрі з них — твої?
— Оцей, — сказав Вітчим.
Янгол зі стрілою в лобі.
— Отой.
Янгол сивобородий з пісковим годинником.
— Цей.
На диво прекрасна жінка-янгол, він розпинав її, регочучи, сорок віків тому.
— Цей.
Янгол, котрий програв єдину з Восьми Війн.