Право на пиво
- Автор: Копил Віталій, Сандлер Юлія
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-90-6
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Право на пиво». Краткое содержание книги:
Пам’ятайте тільки про одне: якщо навіть гарного пива надто багато — це погано. Тому п’ємо в міру! Де мій келих? Наливай!
Не секрет, що пиво є улюбленим напоєм фанів, тобто аматорів фантастики. І саме конкурс оповідань про пиво викликав широкий резонанс серед письменницької та читацької громадськості. Отже, відкоркуйте пляшечку «Оболоні» і починайте читати. Це чтиво пасує під пиво!
Зняв богатир одяг дорожній, зброю на березі склав, у ріку кинувся. Пливе Добриня Пучай-річкою, дивується: «Даремно люди наговорюють. Не люта Пучай-річка. Тиха, немов калюжа дощова». Не встиг Добриня сказати — насупилося небо, хмар нема, але грім гримить та вогонь блискає. Що за дивина?
Підняв голову Добриня і бачить, що летить до нього Змій Горинич, страшний змій з трьома головами. Із ніздрів полум’я б’є, з вух дим димить, мідні пазурі на лапах блищать..»
— Ну, діду, й майстер ти казки розповідати! — у курилці дружно засміялися.
— Це не казка — билина, — чемно виправив дідусь, обличчя якого — добрі короткозорі очі, окуляри на кінчику носа й акуратна гостра борідка — говорило про уроджену інтелігентність, а поношений, але бездоганно чистий костюм у руду клітинку і старомодна краватка свідчили про скрутні життєві обставини.
— Казка, билина — яка різниця! Користі від них — ніякої! — заперечив скептик, який ховався у клубах диму.
— Ти, взагалі, звідкіля тут узявся, розповідачу казок? — грізно поцікавився охоронець, який зазирнув на сміх.
— Я до начальника відділу реклами йшов. У мене до нього ділова пропозиція, а секретарка не пустила. Сказала, що Василь Федорович зайнятий.
— Ділова пропозиція?
— Звичайно, — ображено заморгав старий. — Не годиться ж турбувати дрібницями зайняту людину. Я хочу запропонувати використати Змія Горинича з рекламною метою.
— Дідусю, — скептично посміхнувся найближчий курець. — Ви, напевно, не дивитеся телевізора. Змій Горинич давно рекламує пиво «Три богатирі».
— Дивлюся я телевізор, чому ж не дивитися. Тільки Змій у них несправжній. Намальований, — дідок ласкаво подивився на співрозмовника, як на студента, що плете нісенітницю на іспиті.
— Невже ви можете запропонувати іншого? — єхидно поцікавився «студент».
— Можу! У тому то й річ, що можу! — схвильований, дідок піднявся навшпиньки і змахнув руками. — Справжнього Змія Горинича! Того самого, про якого говориться у билинах! — патетично оголосив він. — Я знаю, де його можна знайти! Тому мені потрібні гроші! — переможним поглядом старий обвів слухачів.
Димові хмари здригнулися від реготу. Охоронець навіть закашлявся, утираючи сльози.
Кілька секунд дідусь, нерозуміюче крутив головою, не в силі збагнути, чому така цікава пропозиція може викликати настільки неадекватну реакцію. Його очі згасли. Похнюплений він стояв посеред кімнати, притиснувши руки до грудей. Сивий чубчик на маківці додавав йому зворушливо-беззахисного вигляду.
— Дідусю, йшов би ти додому, — порадили йому. — Навряд чи Василь Федорович стане слухати твої казки.
Охоронець узяв засмученого старого за руку і повів коридором до ліфта, утішаючи дорогою.
— Тут серйозна, солідна фірма, дядьку, а ти зі своїми казками. Та не ображайся. Ми не з лихого серця, це дійсно смішно. На вулиці XXI століття — комп’ютери, технології просунуті, а ти — казки про Змія Горинича.
— Ой, юначе, — дідок повернувся до нього. — Зачинилися від світу люди у своїх кабінетах, відгородилися від природи технологіями. А казка — ось вона, поруч зовсім — тільки руку простягни.
— Ну так, — з іронією підморгнув охоронець, — а в протягненій руці «зелені» затиснуть.
— Що зелене? Листя?
Ну ти, дідусю, як з дуба упав! Гроші. Вакси. Долари — «зелені». Ти ж за ними приходив?
— Проблема нашого суспільства, хлопчику, в тому, що воно стрімко «позеленіло». Усе вимірюється грошима, — старий ступив у відчинені двері ліфта. — А я хочу врятувати унікальну тварину.
— Яку?
— Змія Горинича, — долинуло з ліфта, що уже рушив.
— Ну, діду, мабуть, клепок у голові не вистачає, — промурмотав під ніс охоронець. — Теж мені, знайшов дитину!
— Треба, треба змінювати концепцію! — начальник відділу реклами ЗАТ «Оболонь» Василь Федорович нервово ходив уздовж кабінету від стіни до стіни.
Співробітники, які сиділи за довгим полірованим столом для нарад, невідривно стежили за його пересуванням. Управо — вліво. Як глядачі за тенісним м’ячиком на корті. Вліво — вправо.
— Наймоднішою і найприбутковішою тенденцією сьогодні є використання у рекламі тварин, комах та іншої зоології. Торгова марка «Будвайзер» за рік злетіла на вершину світового рейтингу, випустивши рекламний ролик із жабами! — начальник, клацнувши пультом, вивів на проекційний екран зображення.
Жирні жаби, сидячи в болоті, бадьоро проквакали: «БУД! ВАЙ! ЗЕР!»