Право на пиво

— Якщо за дві години ця людина не буде стояти переді мною — можете всі вважати себе звільненими. Час пішов.

— Радий вас бачити, шановний… — зустрічаючи у дверях гостя, начальник зам’явся, очікуючи, поки співрозмовник підкаже йому своє ім’я.

— Олексій Гаврилович Перинкин, археолог, до ваших послуг, — старий манірно вклонився.

— Радий познайомитися, Олексію Гавриловичу! У дитинстві я хотів стати археологом, — задумливо вимовив Василь Федорович. — Мріяв ворушити пил століть, розкривати секрети забутих цивілізацій. Вибачте, за недавній інцидент, мої співробітники повелися легковажно, — він указав рукою на крісло, запрошуючи сідати та продовжити розмову. Сам примостився навпроти.

Секретарка, яка нечемно повелась зі старим під час його першого візиту, привітно посміхаючись, принесла каву.

— Мені повідомили, що у вас до мене ділова пропозиція, — начальник терпляче почекав, поки Перинкин випив чашечку кави, і вирішив прискорити перемовини. — Не могли б ви коротенько викласти її суть?

— Якщо коротенько, — Олексій Гаврилович ненадовго задумався підбираючи слова. — Безліч билин і літописів свідчать про існування Змія Горинича. Його резиденція розташовувалася в Сорочинських горах. Дотепер вчені не прийшли до спільної думки, що це були за гори і де вони знаходились. Але! Достеменно відомо, що окупована змієм територія тягнулася рівнинами до самої Пучай-ріки, так у билинах іменується ріка Почайна. Вона текла з Оболоні на Поділ. Одного разу Добриня Микитович вирішив звільнити стольний град Київ від Змія, що розоряв людей та викрадав дівчат-красунь. А можливо, він вирішив звільнити Забаву Путятивну, племінницю князя Володимира Красне Сонечко, яку викрав Змій. Утім, інші літописи стверджують, що богатир просто випив зайвого на князівському бенкеті і вирішив остудити буйну голову в Пучай-річці, — старий археолог перевів подих, зняв окуляри, неквапливо протер скельця, короткозоро прищулився на начальника, який уважно слухав, і продовжив: — Переплив Добриня ріку. А оскільки сили богатирської у Добрині було без міри, то міг доплисти він і вийти хоч біля нинішнього метро, хоч біля сьогоднішньої райадміністрації, але, ймовірніше, зринув богатир там, де зараз перетинаються вулиці Добрининська і Богатирська. Ну не даремно ж їх так назвали? — дідок хитро посміхнувся. — І налетів тут на Добриню Змій Горинич. Вогнем дихає, крилами вітер піднімає. Бився з ним богатир не на життя, а на смерть, убив чудовисько, повитоптував усе зміїне кодло і назавжди звільнив Київ та Оболонь від Змієвого роду. Хоча, інші билини стверджують, що, ніби, уклав Добриня зі змієм договір і відпустив із миром. Крім того, є дані, що не був Змій таким уже й поганим та гидким, а жив мирно, допомагав людям по господарству, навіть у плуг його запрягали й орали землю.

— Усе це красиві казки!

— Билини, — поправив археолог.

— Нехай будуть билини, — погодився Василь Федорович, подумавши, що не бачить особливої різниці. — Але ми так і не дійшли до суті. Що ви хочете мені запропонувати?