Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Починається, 21.04.1916, — вербовка чехів та словаків до російської армії. Спочатку їх зараховували до російських частин, але хутко зрозуміли недоцільність чогось подібного (совєцькі не зрозуміли нічого по кінець життя) та перейшли до формування чехословацьких частин. Виникає Союз Чехів, що представляє їх інтереси, він наполягає на переведенні частин на західний фронт. Тим часом відбувається лютнева революція і новий уряд навіть запрошує Масарика до Росії, щоб полегшити формування чеського легіону. На півдні, однак, приходиться відступати, відступає й чеський легіон. Поготів, у Бресті – «раді спасєнія рєволюціі в Россіі», — приходиться віддати німцям Україну.
Більшовики–інтернаціоналісти не довіряють, ясна річ, будь–якій національній частині та щосили пнуться розкласти легіон. Нечисленні піддадуться їх обелживій пропаганді та складуть свої голови за чужу їм справу нового пораблення Росії або стануть згодом жертвами сталінського терору.
Набирає розмаху розв’язана більшовиками громадянська війна, та більшовики відносять “бєлочєхов” до ворогів: “кто нє с намі — тот враг!” Командуючий легіону, генерал Гайда, разом із солдатами вирішує з боями пробиватись на батьківщину, але не через захід, а через відносно спокійний схід. Вони розуміють, що силами 60 тисяч солдат, але без тяжкої зброї — на захід не пробитись. Вони ідуть на Владівосток, де стоять американські судна, готові відвезти їх на батьківщину. Так, пробиваючись з боями через червоні, а де — й через білі заслони, вони проходять і проїздять на схід більше 10 тисяч кілометрів, — унікальний подвиг у військовій історії! Додому їх повернулося тільки 50 тисяч.
Особливо підкреслимо, що австрійська армія, у якій пройшли вишкіл чехи і словаки легіону, — не вважалася в Європі, скажімо так, — першорядною. Сам легіон був організований поспіхом, не мав важкого озброєння, однак… Пройшов через багатомільйонну та широченну Росію — ніби ніж крізь масло, показали, червоним як білим, що то є справжні солдати.
Ставлення до них у совєцькій історії — далеко несправедливе. Дописуються, часом, як звичайно, до “звєрств бєлочєхов”. Цього — їм не даруємо.
Розставимо тут остаточно, всі крапки над «і», а заразом і переконаємося в тому, хто саме та як саме зробив звичайних чехів та словаків, — «бєлочєхамі». Звернімося до історії та пошукаємо, поготів, довго пошукувати й не знадобиться. Бо й про це написав у своїй книзі (яка ніким і ніколи не спростовувалася) С. Мєльгунов (“Красный террор”, Москва, 1990, вперше — у 20 роки):
Ось повідомлення Ельстона Бальфурові від 18 січня 1919, яке передає зі слів теперішнього чеського міністра зовнішніх справ ті факти про події у Києві, що заслуговують на особливу увагу. “… навіть турецькі звєрства у Вірменії не мають порівняння з тим, що тепер роблять більшовики в Росії… Підчас боїв в Уссурійському районі в липні 1918 д–р Т. знайшов на полі бою жахливо спотворені трупи чеськіх солдат.
У них було відрізано статеві органи, порозкриті черепи, вирвані очі та відрізані язики…”
Нагадаємо, на всякий випадок, що починаючи з жовтня 1917 — ніхто не був покараний, ні за убивства, ні за звірства. Але, описане вище то вже фінал совєцьких проводів братніх чехів та словаків. Початок був раніше та на заході.
Місцеві представники чеської національної Ради, д–р Гірса та його помічник кажуть, що більше року тому сотні офіцерів були розстріляні в Києві підчас узяття його більшовиками…
За найсильнішого холоду їх вивезли з помешкань, роздягли догола, полишивши їм самі шапки та увіпхнули у повозки та авта. На морозі, вистроєні в ряд, вони годинами очікували, коли та як, поодинці чи групами, більшовицьким солдатам заманеться їх розстріляти.
Д–р Гірса був на той час хірургом при 12 городській лікарні. Лікарня була переповнена хворими, внаслідок жорстокостей над інтелігенцією та офіцерами в Києві. Офіцерів, навіть смертельно поранених, приходилося ховати до шаф, аби більшовики, що приходили за ними, вивівши на вулицю не розстріляли їх негайно.
Багатьох тяжко поранених витягували з лікарні та безжально вбивали.