Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Такий крутий поворот — міг би багато чому навчити світ, якби той бажав учитись.
Насамперед, виявилося, що майже загальне переконання у фанатичній та догматичній принциповості комуністів, — є капітальним перебільшенням. Бо стало добре видно, що найближчий шкурний інтерес імперського характеру, — є набагато сильнішим від будь–яких переконань.
По–друге, проявилося й те, про що давно попереджували нечисленні люди доброї волі: що комунізм та фашизм — є близькі одне до одного та рівно далекі й чужі будь–якій свободі та демократії. Пакт зробив тоді своє, головне, — довів можливість і зловісну плідність такого союзу.
Отже він, цей пакт, не був несподіваним шаховим ходом конем або ідеологічною помилкою, ні; він був органічною закономірністю. Глибоко корінився у спільній агресивній, імперській природі обох тоталітарних режимів.
Але, як же з отим союзом зі “свободой і дємократієй”? — з отим “єдіним фронтом”? А — ніяк. Бо ці іграшки вже не були потрібні.
Хоча би тому, що — знову ж, — «западниє дємократіі» не могли платити за союз чужими землями; а Гітлер — міг.
Совєцький Союз негайно прихопив собі, крім частини Польщі, ще три незалежні балтицькі держави. Захопив би й четверту — Фінляндію, але тут так отримали по зубах, устеливши трупами “Лінію Маннергейма”, що хутко роздумалися; щоб СССР отямився всього за сто днів, — нечуваний рекорд. Бо в Афганістані протовчеться, хоч і з ще меншим успіхом, — аж десять років!
На цьому варто знову дещо зупинитись, хоч про це вже писали. Маленька Фінляндія (як більше півстоліття потім — і маленька Ічкерія) стала невмирущим прикладом того, що й малий нарід може успішно протиставитись всесвітньому агресорові, великодержаві. А на Гітлера це, здається, справило незабутнє враження. Можливо, що він недооцінив доблесті фінів та перебільшив нездарність совєтів, як це властиве великодержавникові. Але, безумовно, це прискорило здійснення плану “Барбаросса” проти колишнього союзника, якого він помилково узяв був за паперового тигра.
Зі трьома державами Балтики, Естонією, Латвією й Літвою пакт Молотова – Ріббентропа розпорядився остаточно і однозначно: вони відходили у власність совєтів. З ними всіма, однак, були заключені пакти про ненапад, та це формально ускладнювало ситуацію. Утруднювало введення до них совєцьких військ. Першою на черзі стала Естонія, що від озера Пейпсі та по Балтик мала кордон зі Совєцьким Союзом. От нарком В. М. Молотов і починає на цю дражливу тему дискусію з К. Селтером – міністром зовнішніх справ Естонії. Що час, мовляв увести туди совєцькі війська для «захисту» краіни. Сетер щосили опирається, а Молотов умовляє, поки що. Це варто послухати. Він домогається того, щоби пакт про ненапад перетворити на пакт про взаємодопомогу, та вже погрожує (вони всім і завжди погрожують):
Ситуація потребує нагальної уваги. Ми не можемо чекати далі. Я раджу вам погодитися з бажаннями Совєцького Союзу заради того. Аби уникнути гіршого. Не примушуйте Совєцький Союз застосувати силу для досягнення своїх цілей.