Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Дивним він був, отой Нюрнберг, та саме з юридичного пункту зору, в першу чергу. Бо, нацистська Німеччина, що там казати, була все ж переважно правовою державою. Коли відправляли до таборів комуністів, то на це був закон про антидержавну діяльність. Коли переслідували жидів — то на підставі расових законів. Нелюдські закони? — так, безумовно. Але, що ж це тоді за “виконання злочинних наказів”? — коли ці накази не протирічать прямо законам країниі
Було, на жаль, і дещо більше. Коли приймали статут трибуналу, визначали його напрями, визнали злочинними низку дій, які вже були перед тим (!). Тобто — нонсенс із нонсенсів — закон набував зворотню силу!..
Але, на відміну від цього суду, що відбувся, хоч і не прикрасив тим репутацію ХХ ст., — міг би бути юридично бездоганним подібний же суд, що не стався. Від якого свідомо звільнили злочинний більшовизм його західні покровителі – «стовпи демократії».
Бо, як Гітлер прийшов до влади після всенародного голосування, проведеного у стислій відповідності до законів країни, то на чому ж базувалася влада отого іх “кремлівського мрійника”? — як його самого, так і його наступників, аж до 1991? Очевидно, на узурпації влади, на її насильницькому захопленні.
А, на підставі яких же законів грабували майно “кулаков”, висилаючи їх потім цілими родинами до Сибіру? — часом — на вірну загибель? А, чи були закони, за якими селяни зобов’язані були вступати до колгоспів? Бо на західній Україні по війні, тим, хто відмовлявся — ламали ребра, або якнайменше — роздягали взимку та голяка клали на сніг (див. далі). Так, чи була стаття закону, яка би це передбачувала?
А, за якою статтею якого закону можна було віднімати у людей останню їжу, прирікаючи на загибель мільйони? А, за якими кодексами створювано оті “трійки”, що вмить засуджували “врагов народа” (котрих по тому “реабілітували, реабілітували…”)?
І — наприкінці, покажіть мені відповідні Конституції закони “дружби народов”, за якими можна було би депортувати до Голодного Степу цілі народи, як от татар, чеченів, тощо. Не покажете.
От тут і міг би як же розвернутися справжній міжнародний трибунал, на відміну від того сумнівного Нюрнберзького, та на мурованих загально–юридичних підставах. Бо вся діяльність так званої совєцької влади, від 1917 по 1991 і далі, — була суцільним беззаконням, суцільним злочином.
От тут би й судити — не пересудити, вішати — не перевішати… та — де там… не судили, не вішали… Всю вагу відповідальності за це несе скурвлений “вільний світ” ХХ ст., — спільник і посібник найбільших злочинців людської історії.
Отже, Нюрнберг був судилищем, де “західні демократи” судили тоталітарних злочинців, відносно скромних, як ми бачили, — разом із найбільшими злочинцями всіх часів і народів. Разом із совєцькою Росією, отією — від 1917–1919, 1921, 1930, 1933, 1937.
А тому й став він — не символом справедливості, а символом повного банкрутства західного світу, західного суспільства в цілому. З його демократією, ринком і мораллю вкупі.
Отже, й дозволимо собі те, що навряд чи наважиться висловити хтось інший, та те, чому хтось із зацікавлених не наважиться заперечити. А саме; що насправді гітлеризм був у Нюрнберзі не більше, ніж офірним козликом, прилюдне заклання якого мало відвернути увагу світу від головного тоталітарного злочинця ХХ ст. — більшовицької Росії Сталіна: такою вона є, прикра та гола правда.
Уся історія ХХ ст. свідчить про те, що була й є у світі одна країна, якій дозволено все, якій прощається саме те, що категорично засуджують всі: міжнародне право, гуманізм, гуманізм і демократія, звичайна людська мораль. В чому ж може бути справа? — хіба Росія є такою вже привабливою, що перед її чарами не можна встояти? Наче ні, навпаки. Отже, симпатії тут, схоже, ні до чого. Та й не симпатії та антипатії роблять політику — вирішують у відносинах поміж державами. Вирішують, насамперед, правильно визначені власні інтереси.
Очевидно, що не в інтересах західних держав було посилення Німеччини, країни, що проголосила ціллю реванш. Але, чи в інтересах когось у цілому світі було посилення Росії, яка відверто претендувала (і буде претендувати) не на якийсь там реванш, а — на світове панування? — чи ці недоумки не чули, бува, отого їх: “Пролєтаріі всє х стран, соєдіняйтєсь!”? Чули й знали, однак…
Творилися дивні справи, що на перший погляд не підлягають жодній логіці. В Мюнхені 1938 Невіль Чемберлен, ні сіло, ні впало, — дослівно дарує Гітлеру цілу Чехословаччину; коли той, всього й тільки, претендував на шматочок Судетів.