Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Наші докази будуть жахливі, та ви скажете, що я позбавив вас сну. Але, саме ці дії змусили здригнутися цілий світ і призвели до того, що кожна цивілізована людина виступила проти нацистської Німеччини. Німеччина стала однією розлеглою катівнею. Зойки її жертов було чути в цілому світі та приводили у потрясіння ціле людство.
Шкода, що нікому, в цілому світі, не було чути зойки наших, українських жертов із московської катівні. А те, що цього ніхто не почув та не почує, — це злочин злочинів тих же московських катів; та — не тільки, бо ще й їх союзничків.
Даючи характеристику процесові в цілому, головний обвинувач від СССР, Генеральний прокурор Р. Руденко указував, що це є перший випадок, коли перед судом повстали злочинці, які захопили цілу державу та перетворили її саму на засіб своїх потворних злочинів. Це був типовий випадок, коли старший злочинець судив за злочини свого молодшого поплічника, з яким перегризся. А тому й весь Нюрнберзький процес нагадував більше зведення бандитських порахунків, ніж справедливість. До цієї останньої він мав вельми посереднє відношення.
Прокурор був, як прокурор; совєцький, а значить невігласний та недорікуватий.
Але, повертаючись до справедливості, яка у ХХ ст. так ніде й не показувалася, — подумаємо. Чи, може хтось наважиться твердити, що виморення України голодом 1921 та 1933 (а потім — і 1947), або масакри 1918, 1930 та 1937, — були меншими злочинами Москви? Але за них, як усі бачили, — ніколи й нікого не судили.
Стало брудна совєсть, буває, тягне за язик і там, де ліпше би промовчати. Такий собі совєцький ідеолог А. Полторак (Нюрнбергский эпилог, Москва, 1983) пише:
Ідеологи реваншу намагаються звести наклепи на Нюрнберзький процес, забути та поставити під сумнів самі гітлерівські звєрства, подати присуд і всю діяльність міжнародного трибуналу як розправу переможців над переможеними. Зрозуміло, це марні намагання щодо людей, які бережуть у своїй пам’яті події воєнних років.