Крига. Частини І–ІІ

… Правда починається з того, що імператор наш Ніколай ІІ Алєксандровіч у дитинстві й підлітковому віці віддавалися нестримно гріхові Онана. Коли загальна апатія, втома й денна розумова слабкість спадкоємця престолу стали аж занадто очевидними, викликали иностранных профессоров. Їхній діагноз досяг урешті вух Его Императорского Величества, який велів чимскоріш розв’язати сороміцьку виховну проблему. Отож, старі генерали, таємні радники й придворні міністри після довгих консультацій вибрали багато разів випробуваний метод: потрібно дати вихід чоловічим силам юнака в природний спосіб. Тож стали приводити за різних оказій перед очі цесаревича Ніколая Алєксандровіча найпригожіших красавиц, зазвичай дочок з родин, близьких дворові. Спершу імперські радники привітали себе з успіхом плану, бо й справді цесаревич хутко дізнався, який гріх смакує краще, й цілком покинув один на користь іншого, — та незабаром виявилося, що й у тому він міри не знає, перетворивши його на відверту залежність. А це ж бо річ великої політичної ваги, щоб ніщо не завадило майбутньому альянсові з іншою державою завдяки мудрому шлюбови Імператора. Тож новий головний біль виник у таємних радників і відставних генералів: щоб вчасно уривати всі романи Ніколая Алєксандровіча, перш ніж він занадто прив’яжеться до обраниці й впаде у пристрасть. І поки цесаревич вирушав у товаристві великого князя Сєрґєя Алєксандровіча в нічні мандрівки петербурзькими борделями й домами високодостойних повій, великої загрози не було. Та незабаром витрати почали зростати: якось за розрив mademoiselle М’ятлевої зі спадкоємцем трону імператриця заплатила сім’ї М’ятлевих триста тисяч рублів, викупивши із багатократною переплатою їхній маєток при Петергофському тракті. Все йшло до гіршого. Цесаревич урешті цілком одурів від балерини Кшесинської. Государь Император, довідавшись про це й про те, що ця Кшесинська полька й готова майбутнього Імператора завдяки алькову перехрестити з православ’я у римський обряд, остаточно впав у відчай. Було приготовано височайший указ, яким миловидну балерину велено виселити з Петербурга в адміністративному порядку, й відправлено з ним до Кшесинської петербурзького обер-поліцмейстера генерала Ґрессера. Кшесинська прийняла Ґрессера люб’язно, прочитала наказ і запросила генерала до будуару, — а в будуарі хто? Цесаревич Ніколай Алєксандровіч. Той, недовго думаючи, документ порвав і Ґрессерові на двері вказав. Тут уже ясно побачили всі придворні радники, що майбутнє Імперії під загрозою. Годі віддалити від Ніколая Алєксандровіча сердечні спокуси? — То слід віддалити від них самого Ніколая Алєксандровіча. Як це зробити? Що ж, вони посадили його на корабель і відправили в кругосвітню подорож. Але корабель — не монастир, а цесаревич — не монах. Про неподобства й розпусту, що діялися на крейсері «Память Азова» під час рейсу цесаревича, кажуть, писали газети всього світу; але до Его Императорского Величества доходила тільки та інформація, що мусила дійти. В околицях Індії з рейсу було знято подорожуючого з Ніколаєм Алєксандровічем великого князя Ґєорґія, він повернувся на батьківщину покалічений, із розбитими грудьми й ледь живий. Що ж виявилося: під час однієї з гулянок на кораблі високонароджені так понапивалися, що на гадку їм почали спадати найдикіші ідеї, і князь Ґєорґій побився об зак-лад із грецьким князем, хто вище вилізе на щоглу. Грек ви-грав, а Его Высочество князь Ґєорґій упав з висоти й тільки завдяки божественному втручанню або пияцькому щастю не скрутив собі в’язи. Наступною зупинкою у мандрівці молодого спадкоємця престолу, перед Владивостоком, де він мав узяти участь у церемонії відкриття будівництва Транссибірської залізниці, була Японія. Зрозуміло, щоразу сходження на берег спадкоємця Імперії супроводжувалося великими маневрами сил порядку: ви, панове, знаєте, в якому страху перед виконавцями замахів живе правляча сім’я. Так само було й тоді, а кордон мусив до того ж служити ще й обмеженням для самостійних рухів цесаревича. Але даремними виявилися усі запобіжні заходи та армія японських констеблів, виставлена на вулицях. На зворотному шляху від озера Біва до Кіото на нього кинувся — не якийсь випадковий перехожий, бо таких, куди не кинеш оком, мабуть, узагалі там не було, а один із аґентів, виставлених у поліцейському кордоні, покликаному захистити високого гостя, — фанатик, вихований на національних ідеалах. Він атакував би цесаревича й раніше, але не зумів відрізнити його від інших чужинців. Допомогло йому тільки татуювання, яке Его Высочество Ніколай Алєксандровіч наказав собі зробити в Наґасакі, коли разом із грецьким князем веселився у тамтешніх будинках розпусти. Японська преса описала цей малюнок на шкірі правої руки цесаревича в деталях: дракон із жовтими рогами, червоним черевом. Так і розпізнав спадкоємця престолу Росії божевільний самурай. Перш ніж його схопили, він устиг двічі зачепити Ніколая Алєксандровіча своїм мечем; цесаревич кинувся тікати, але якби не бамбукова палиця грецького князя, то далебі загинув би. Обидва удари досягли голови. Спочатку, однак, рани здавалися поверхневими: уже за кілька днів майбутній імператор устав на ноги, залишився рубець, навіть не дуже паскудний. Але відтоді Його Величність Ніколай Алєксандровіч потерпає від різних психічних нездужань. Які з часом посилюються. Наприклад, наш імператор повсюди бачить павутиння і кидається його зривати, наказує слугам чистити від нього покої та коридори. Японський меч позначив Його Величність на все життя — страшні міґрені, галюцинації, депресії, апатії і слабкості ума віддають його на поталу шарлатанам, спіритам, месмеристам, містикам і святим безумцям. Від pérе Філіпа, який мав зробити так, щоб імператриця народила спадкоємця престолу, й на вимогу викликав духів предків Ніколая Алєксандровіча, щоб ті диктували йому державну політику, і котрий врешті виявився марсельським перукарем, — через Діву Галацьку, яка пророкувала імператорові результати воєн, — аж до безсмертного Распутіна. Свого часу таку месмеричну владу над волею самодержця мав такий собі Бєзобразов, колишній радник уряду й член Священної Ліги. Бєзобразова вважали знавцем східної політики, й особливо в тих справах він нав’язував свою думку. Коли Вітте виступив проти нього — «Кому Ваша Високість більше довіряє: приватній особі, чи своєму статс-секретареві й міністрові?» — імператор призначив Бєзобразова статс-секретарем. Бєзобразов повходив у численні спілки з чиновниками канцелярії Государя Императора, консулом у Кореї, Великими Князями, інвестуючи навіть мільйони рублів у маєтки самого імператора. Саме вони утворили акціонерне товариство, яке отримало від корейського уряду концесію на експлуатацію лісів і корисних копалин у Кореї. Для втілення цих та подальших фінансових фантасмагорій Бєзобразов переконав Императора Всероссийского поставити намісником Алексєєва, прокласти Манджурську лінію Транссиба, побудувати Порт-Артур і Дальній, а в результаті — розпочати війну з тією-таки Японією. Експлуатаційна концесія Бєзобразова була насправді головною причиною першої війни: територіальні вимоги Росії відповідали землям, наданими його акціонерному товариству. Пан інженер говорив про розрахунки підприємців? Прибутки імператора від акцій у підприємстві Бєзобразова могли скласти щонайбільше кілька чи кільканадцять мільйонів — а тим часом саме лиш намісництво пожирало сто двадцять мільйонів рублів на рік. Я вже не кажу про ціну війни. Пан інженер говорив про причини й наслідки, про підсумки раціонального вибору й про політичні плани. Отож, такими є причини й такий розум у російській державі: самурайський меч, галюцинації і голос шарлатана, що нашіптує в імперське вухо.