Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь [calibre 4.14.0]
Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь [calibre 4.14.0] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь [calibre 4.14.0]

Электронная книга - «Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь [calibre 4.14.0]». Краткое содержание книги:

Книга розповідає про подвиг Володимира Правика, одного з перших пожежників, які прибули на Чорнобильську АЕС. Володимир отримав велику дозу опромінення і помер у 6-ій клінічній лікарні Москви 11 травня 1986 року. У 23 роки нагороджений зіркою Героя Радянського союзу, посмертно.
1 ... 37 38 39 40 41 42 43 44 45 ... 70
Перейти на страницу:

майбутті. На прикладі його життя виховуватимуться багато, нових поколінь. І завжди люди запитуватимуть себе: якою була

ця людина?»

А з цим Володя не згоден: «була». Хіба людина «була», хіба

зникла, якщо сьогодні в її роздумах і житті знаходить

дороговказ хоч хтось один з тих, хто живе на землі? Приклад

для багатьох нових поколінь... Це все-таки абстракція. Гагарін

— не колись, а сьогодні, зараз,— з Володею Правиком, з усіма в

їхньому училищі.

«У житті є будні і свята. В пожежній охороні є напруженість

чергувань, яка потрібної миті виливається в запеклу атаку, йдучи на бій з вогняною стихією, боєць не питає, що призвело

до пожежі: збіг фатальних обставин, недбалість, злочин чи

розбурхані сили природи. Все це — потім: аналіз, зіставлення

фактів, експертизи, висновки. А поки що — бій. І, як в бою, втрачаємо товаришів — це найдорожча плата за перемогу. Люди

повинні завжди знати про них, тому так необхідні музеї в

пожежно-технічних училищах. Нехай в них живе пам’ять про

бійців вогняного фронту і слава подвигу, яку вони лишили

людям»,— під цим записом в книзі відвідувань музею черкаського

училища —підписи учасників зборів — викладачів основ пожежної

теплофізики, які приїхали на них з Алма-Ати, Іванова, Ленінграда, Львова, Свердловська, Ташкента, Харкова...

На мапі СРСР, куди наносять місця служби випускників

училища, теж стрілки по всіх напрямках: з Черкас до Астрахані

і Норильська, Донецька і Караганди, Чернівців і Хабаровська.

Вся країна тут, у скромній за розмірами кімнаті. Потрапивши до

неї, несамохіть згадуєш, якими холодними, непричетними до руху

життя бувають помпезні пантеони, де час зупинено на подіях і

датах, які минули. «Дивіться, ось те, що було колись і вже не

повернеться, не повториться ніколи. Дивіться, благоговійте, бо

ніхто не зійде до вас з цієї недосяжної височини і вам не

здійнятися туди!»

Грандіозні масштаби, невиправдана розкіш обладнання, вбрання, неухильне «дотримування правил», раз і назавжди

встановлених щодо змісту, розташування експонатів... Чи не все

це часом відвертає від музеїв очі і серця людські?

А музейна кімната Черкаського пожежно-технічного училища

щодня переповнена відвідувачами.

Що таке дружба? Спитайте дітлаха — здивується. Для нього

таке просте поняття. Друзів-приятелів має, в книжках доволі

читав про дружбу. Коли в піонертаборі «Зірниця» поміж двох

дубів біля майданчика для вогнища з’явився заклик «Навчаймося

дружити!», Володик Правик з Васею Бондарем ніякої уваги не

звернули. Це тепер курсант Правик з різних приводів подумки

повертається до проблеми: почуття дружби саме собою

народжується чи дружбу треба виборювати? Який її головний

закон: вимогливість чи потурання?

Той піонертабір був біля Страхолісся: через Прип’ять — і в

Чорнобилі. Щороку однаковісінькі походи, концерти з виконанням

раз і назавжди завчених пісень набридали малим. Візьмуть і

втечуть додому. Піонер-вожатий, здається, їх розумів, тож не

сварив. Хлопчики між собою його, вже студента, називали

вдячно: «Друг».

Може, звідти походить у курсанта Правика співчуття до

хлопців, яких шпетять за самоволку? Все зрозуміло — училище, військова дисципліна,— і навіщо приховуватися, зникати потай, коли можна спитати дозволу? Не завжди це виходить, не все

можна передбачити — вони дорослі, закінчується другий курс...

Головне, не до кожного командира з таким звернешся. У них в

групі є старшина Краватка, мирне прізвище, але люта вдача. У

відділенні, де він командиром, стогнуть: будь-яке житейське

питання перетворює на знущання.

Таке було останньої неділі: тим, хто одержав дозвіл на

звільнення, треба переодягтися. Справа не така проста, як може

здатися: розміри у всіх різні, всі поспішають. І Дмитро

Лисковський, який відповідає за «амуніцію» — теж. Невдовзі

Новий, 1981 рік. ВІА готує святкову програму; Дмитро — соліст,

йому на репетицію. Володя Правик з Володею Микиткіним взялися

допомогти. Спритно видають взуття. Впорались. Зразу ж грім з

ясного неба: на обрії — сержант Краватка. Дмитро — у нього в

відділенні. Сержант угледів неподобство в появі добровільних

помічників, та ще й чужаків.

Його підспівачі теж уже тут. Щось проголошують про

дисципліну, про її порушників. Хто і що порушував? Хіба що

самі порушили звичайну логіку, здоровий глузд...

Завчені слова, виголошені, так би мовити, з чужого голосу...

Може, кожне зокрема й гарне. Та з вуст нещирого промовця чи

співрозмовника звучатиме фальшиво.

1 ... 37 38 39 40 41 42 43 44 45 ... 70
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)