![Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь [calibre 4.14.0] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/4/4/4/3/tiei-vognyanoi-nochi-chornobilska-spovid-calibre-4-14-0-download.jpg)
Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь [calibre 4.14.0]
- Автор: Вірина Лідія
- Год: 1988
- Язык: английский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь [calibre 4.14.0]». Краткое содержание книги:
«задовільно». Тут Володимир Правик — устигав. З штурмівкою
зробить усе правильно, а швидкості ніяк не вистачає...
Того дня курсант Правик на навчаннях з самоврятування
почував себе незграбним, вайлуватим. Здавалося, всім заважає.
«Якщо так і не зможу того, що на моєму місці зумів би інший?
У вирішальну мить підведе реакція, не вистачить точності
рухам?»
Стрілка секундоміра нагадує хлопцеві стрілку вагів. А на
них, на терезах,— людські життя. Врятовані або втрачені.
Згадується ярославський селянин Марін, який випередив і
вогонь, і відчай. А він же не був пожежним, його мужність і
кмітливість непередбачені, раптові, випадкові. Для пожежного в
них повсякденні риси професіональної поведінки. Мабуть, тому
так непросто гасити пожежі, що при цьому не можна сподіватися
на випадок, на випадковість...
Випадково погасити пожежу можна тільки в анехдоті, яких про
пожежних складено доволі. Щоправда, окрему людину може
врятувати щасливий випадок. Таке Володя не тільки читав у
розповіді про пожежу Великого театру. Він бачив подібне у
фільмі, кадри якого ввібрали трагедію бразільського міста Сан-
Паулу.
Це був навчальний сеанс: в училищі часто демонстрували
документальні фільми за програмою навчань. Цей фільм знятий
настільки майстерно, що кожному з сотень курсантів здавалося: двадцятиповерхова споруда з поетичною назвою «Жоельма» справді
перед ним. Не на екрані, а цілком реально. Драматизм видовища, жахливі подробиці відбиті незворушною кінокамерою. Володя
всією уявою був у далекій країні, з людьми, які опинилися в
безвиході, з пожежними, які щосили намагалися врятувати їх, здолати ненажерливу стихію але приборкати її не могли.
Сан-Паулу — місто фінансових і промислових магнатів.
Банківські контори, правління індустріальних корпорацій, це
близько тисячі службовців, займали дві велетенські, але
витончені за обрисами споруди, з’єднані системою сходів і
ліфтів.
Майже напередодні катастрофи на пишній церемонії
архітектурному комплексу дали його мелодійну назву. «Жоельма», модернова окраса міста-велета, була з тих твердинь, які
вістрями штурмують, розтинають небо, а самі ж, недосяжні і
пихаті,— поза будь-якими небезпеками.
Як буває зрештою завжди і всюди, сила пихатості виявилася
оманливою. Громаддя з бетону і криці спалахнуло за кілька
хвилин. Кілька годин, і від сяючої металом, дзеркальним склом
красуні «Жоельми» залишився тільки мертвий каркас. Близько
півтисячі загиблих, обпалених, поранених... Серед звичайного
мирного дня, який через легковажність, недбалість людську
перетворився в аутодафе — люту розправу вогню з беззахисними
людьми. Тисяча бійців, всі пожежні Сан-Паулу, виїхали до
«Жоельми». Проте полум’я буяло майже без перешкод.
Пожежа виникла близько дев’ятої ранку. Службовці займали
робочі місця. Ліфти сновигали поміж поверхами. Сотні
відвідувачів уже поспішали в банки та офіси.
Можливо, загальна заклопотаність спричинилася до того, що
черговий дванадцятого поверху лишився сам на сам з лихом у
вирішальні перші хвилини. Вогню вдалося виграти час.
Курсант Правик вкотре з гірким подивом помічав: причини
вогняних вакханалій повторюють одна одну.
Друга чверть XIX сторіччя, Петербург, заграва над Зимовим
палацом, мільйонні збитки. Початок усьому — сажа, яку не
загасили в димоході.
XX сторіччя, сімдесяті роки. Бразілія, ділове місто.
Величезний архітектурний ансамбль гине від іскри, яка з
шарудінням вихопилася з кондиціонера.
Поки черговий нервово вимикав електричний струм, спалахнув
кондиціонер. Поки черговий схопив вогнегасник, полум’я буяло
навколо. Службовець вибіг, щоб попередити про лихо, запалали
сходи, меблі. Спека всередині будівлі досягла тисячі градусів.
Люди розбивали герметично зачинені вікна, скупчувалися на
декоративних балконах. Не вистачало повітря...
Втричі довші, ніж сторіччя тому, сучасні пожежні драбини.
Але навіть до середини «Жоельми» вони не сягали. Вертольоти
намагалися пробитися до верхніх поверхів, до даху, але марно.
Розпечені потоки були сильнішими за них. Подібно скелелазам, сантиметр за сантиметром, пожежні видираються догори по
стінах. А повз них летять вниз, на асфальт, нещасні, чиї
фізичні сили і воля вичерпані до останку. А з натовпу, який
оточив «Жоельму», хтось простягає плакат: «Ми з вами!
Тримайтесь!»
Хочеться Володі Правику ближче побачити обличчя людей з
юрми. Натовп заважає пожежним. І до «Жоельми» вони прибули аж