Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
Якщо горді орхідеї,— підсумовує Мантегацца,— прикрашають собою царські вази, якщо дивовижні троянди встеляють своїми пелюстками перські килими, то скромна маргаритка одержує більше сердечної уваги, аніж будь-хто, оскільки живе серед народу та його дітей, де радощів менше, проте вони сильніші, де почуття ніжності ще не стало посміховиськом...
Таким же символом чуйності ми бачимо маргаритку й на пам'ятникові дочасно загиблій австрійській імператриці Єлизаветі.
Пам'ятник цей справляє дивовижне враження. На мармуровій брилі, немовби оповитій хмарою, височить статуя померлої, над нею зірка, унизу на постаменті — корабель, що зазнав катастрофи, ніби символ її дочасної кончини, а на цоколі — букет маргариток, ознака її доброти і чуйності.
Що стосується Англії, то й там маргаритка користувалась не мен-
шою любов'ю, ніж усюди в Європі. У піснях шотландських бардів співається, що перші маргаритки приніс на землю ангел, який посадив їх на могилу загиблого юнака. «Він узяв із неба зірку,— оповідає Оссіан у пісні, де оплакує загиблого під час битви сина,— й пустив її на землю там, де була похована вся надія батьків; і на тому місці виросла квітка-зірочка — маргаритка».
Чаусер у своїх віршах називає її: «Day's eve» — око дня, оскільки, як відомо, маргаритка розкривається однією з перших, коли сходить сонце.
Із тієї назви й утворилось те ніжне ласкаве ім'я «Daisi» (Дезі), котре в Англії пов'язують як із жінкою на ім'я Маргарита, так і з самою квіткою. Шекспір оспівує маргаритку найніжнішими словами:
«Whose white investements figure innocence»
(Білий одяг її втілює невинність).
А інший відомий англійський поет Монгомері висловлюється про неї так:
«The rose has but a sommer reign
The daisy never dies...»
(Троянда панує лиш літо, маргаритка не вмирає ніколи).
І справді, у вологому, досить теплому кліматі Англії маргаритку зустрічаєш протягом року.
Однак, зважаючи на те, що й маргаритка в Англії іноді — провісниця весни, то, за повір'ям англійських сільських дітей, перш ніж весна справді з'явиться, треба наступити ногою на дванадцять маргариток. їхні ж батьки, ще забобонніші, стверджують: якщо не наступити ногою на першу маргаритку, котру побачиш весною, то маргаритки покриють тебе або когось із близьких друзів ще до кінця року.
Нарешті, з маргариткою пов'язана одна з видатних подій останнього часу — збір пожертвувань на боротьбу із найжахливішою з людських хвороб — сухотами.
Цей громадський збір коштів уперше був влаштований у Швеції в 1908 році, і квіткою, котру вручали кожному, хто вносив пожертвування, була маргаритка ( у нас її чомусь називають білою ромашкою) як провісниця весни й оновлення життя.
З того часу там щорічно першого травня влаштовують продаж цих квітів. І першого ж року за один день було виручено вісімдесят тисяч карбованців.
Приклад Швеції наслідувала Фінляндія, згодом деякі інші держави і, нарешті, у 1910 році — Росія.
У нас продаж відбувався в квітні, і треба було бачити, з якою енергією, любов'ю й захопленням наша молодь поспішала на допомогу у цій святій справі.
Преса зі свого боку теж підтримала захід і, справді, як тоді писали, «ми закидали смерть квітами». Лише у Москві того дня було зібрано понад 150000 карбованців.
Дай, Боже, щоб починання цієї боротьби з нашим жорстоким ворогом за допомогою скромної квіточки з успіхом тривало і надалі, і щоб побудовані на зібрані таким чином кошти санаторії й інші заклади справді виправдали покладені на них надії.
Насамперед згадаємо, що в Німеччині в 1739 році нашій чарівній невинній квітці загрожувала страшна небезпека. її разом із собачою ромашкою звинуватили в отруйності, і суворі приписи начальства наказували знищувати її всюди, хоч би де трапилась на очі. Але чи через те, що недосить ревно взялися за її знищення, чи, може, рослина виявилась напрочуд живучою, грізне розпорядження не було виконане. Чарівна квіточка і далі росте повсюди, так само, як і колись, устеляє своїми численними білими зірочками поля та клумби наших садів.
Відбиток ключів царства небесного, квітка лорда Біконсфільда — примула
Хто не знає тих чарівних стрілчастих жовтих квітів, котрі на початку літа щедро встеляють наші лісові галявини? Листя і стебла їхні, покриті білим пушком, приємно і своєрідно пахнуть аптекою. Особливо подобається цей запах та солодкуватий смак їхнього стебла дітям. Вони зривають їх і з насолодою жують, мов неабиякі ласощі.
Квіти ці мають наукову назву примула (Primula veris) — первоцвіт, оскільки одними з перших з'являються весною, народна їхня назва — баранчики (очевидно, через схожість зморщених листків цієї квітки зі смушком). У Німеччині їх називають — ключики (Schlusselublume). Остання назва дана їм тому, що суцвіття примули дуже схоже на в'язку старовинних церковних ключів.