Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
І ось вони одружилися, і були дуже щасливими. А якщо іноді властива лицареві меланхолія й находила на нього, то варто було молодій дружині приколоти в волосся або до грудей лілію, як усю печаль його мов рукою знімало.
Настало Різдво. Молодята вирішили запросити сусідів і влаштувати бенкет.
Столи прикрасили квітами, усі дами весело усміхались, сяючи коштовними камінцями, чоловіки теж сміялись і жартували, маючи чудовий настрій.
А поки всі бенкетували, запрошений трубадур співав то про кохання, то про лицарські турніри й подвиги, то про благородство й честь. Потім, у піднесенні, перейшов до вічної теми, заспівав про небеса й переселення на них після смерті.
І раптом при цих словах Красуня-лілія зблідла й почала в'янути, немов вражена морозом.
У відчаї лицар хапає її у свої обійми, але з жахом бачить, як вона дедалі зменшується й зменшується, і ось в обіймах він уже тримає не жінку, а лілію, дивні пелюстки якої все осипаються й осипаються долі. Тим часом у повітрі чути важкі зітхання, немов тужливий плач, і вся зала наповнюється тим чудесним запахом, що він його відчував за першої зустрічі з красунею.
Розпачливо змахнувши рукою, лицар щезає у нічному мороці, щоб ніколи вже більше не з'явитися серед живих.
Зміни сталися і надворі: зробилося холодно, похмуро, й ангели з неба засипали землю пелюстками лілій, немов снігом.
У Німеччині з лілією також пов'язано чимало легенд про загробне життя.
Вона в німців, як і надгробна троянда,— свідчення то відданості, то посмертної помсти покійника. За народним повір'ям, її ніколи не садять на могилі, вона сама виростає тут під впливом якоїсь невидимої сили і з'являється переважно на могилах самогубців та людей, що загинули насильницькою і взагалі страшною смертю. Якщо вона виростає на могилі убитого, це ознака невідворотної помсти, а якщо на могилі грішника — то прощення' й спокутування ним гріхів. Таке повір'я бачимо, між іншим, у відомій середньовічній баладі «Der Mordknecht» («Слуга убивці»).
Балада розповідає, як одна благородна дама, виконуючи бажання свого коханого, умовила слугу вбити свого чоловіка, напавши на нього зненацька серед поля. Слуга виконує доручення, прекрасна дама хвалить його й щедро нагороджує; та коли вона їде на своєму сірому коні полем, де сталося вбивство, то раптом білі лілії, що ростуть тут, починають грізно кивати їй голівками. Страх і муки сумління терзають її вдень і вночі, і, зрештою, не знаходячи більше спокою, жінка йде у монастир.
На ліліях же, призначених для спокути гріхів, завжди з'являються якісь слова, написані золотими літерами. Про такі слова, наприклад, йдеться у середньовічних піснях про лицарів-розбійників Шютенза-ме й Лінденшміте, спійманих і страчених нюрнбергцями, а також у пісні про графа Фрідріха, що ненароком убив свою наречену мечем, котрий випав у нього із піхов. Батько нареченої у відчаї вбиває й графа, а пісня закінчується словами: «Минуло три дні, і на його могилі виросли три лілії, на яких було написано, що Господь прийняв його до себе, до своєї святої обителі».
Нарешті, лілія — немов привіт покійного всім дорогим для нього істотам, що залишились на землі, тому існує навіть повір'я, що цю квітку висаджує на могилі дух покійника.
Іще додамо, що деякі кавказькі лілії під впливом дощу мають властивість жовтіти й червоніти, тому кавказькі дівчата користуються ними для гадання.
Вибравши бутон лілії, вони розкривають його після дощу, і якщо він виявиться жовтий усередині — суджений їхній зрадив, якщо ж червоний — кохає, як і раніше.
Підставою для цього повір'я стала дуже цікава легенда, що виникла в YI столітті.
Одного разу, розповідає вона, якийсь розбійник, повернувшись із набігу, привіз із собою юнака, сина загиблого у сутичці товариша, й усиновив його.
Живучи в оселі свого названого батька, юнак познайомився з його дочкою, красунею Тамарою, зійшовся з нею й закохався. Вона, у свою чергу, відповіла взаємністю, й молодята вирішили обвінчатися.
Але батько висватав дочку за іншого.
Тоді юнак пропонує дівчині тікати з ним, але вона, покірна батьківській волі, не погоджується й обіцяє лиш помолитися, аби все обійшлося гаразд, впевнена, що все буде добре, якщо піде в гори до святого самітника й попросить у нього допомоги й заступництва. І ось, узявши кілька слуг та родичів, Тамара вирушає до нього. Приходять. Почет, що супроводжує її, залишається надворі, а дівчина заходить до келії. І в цей час розпочинається жахлива гроза. Дощ ллє мов із відра, не вмовкаючи, гримить грім, раз у раз спалахує блискавка. Почет ледве встигає сховатися в сусідній печері.