Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
Та ось гроза минає, почет очікує годину, другу, настає вечір, а Тамари все нема.
Тоді усі родичі ідуть до монаха й запитують, що з Тамарою, де вона? А самітник відповідає: «Господь почув нашу молитву, Тамара не страждає більше, її душа спокійна. Ось дивіться!»
Ті, хто прийшов із дівчиною, дивляться у той бік, куди показує монах, і бачать у його саду рідкісної краси лілію. Дивовижний запах квітки лине до них, немов фіміам.
Але їх охоплює сумнів. Вони не хочуть вірити в чудеса: виганяють самітника з його келії, обшукують усе помешкання, увесь сад, а потім у нестримному гніві вбивають його.
Не вдовОльняючись цим, спалюють усе, що може горіти, ламають оселю, розбивають ікони, трощать старі дерева, знищують бібліотеку — одне слово, коли, нарешті, йдуть, щоб повідомити батькові про таємниче зникнення Тамари, то на попелищі й руїні залишається єдина лілія.
Вражений звісткою про загибель улюбленої доньки, батько помирає, а закоханий юнак поспішає до дивовижної квітки і, зупинившись перед нею, запитує: «Чи правда, що це ти, Тамаро?» І раптом лунає тихий, мов легенький повів вітру, шепіт: «Так, це я».
У відчаї юнак схиляється до неї, і великі краплини сліз падають на землю біля лілії. І помічає юнак, що її пелюстки починають жовтіти, немов од ревнощів, а коли наступні краплі падають на саму квітку, вона червоніє, немов од радощів.
Ясна річ — це його дорога, люба Тамара, їй приємні його сльози.
І юнак проливає їх безупинно, так що до ночі Господь, змилостившись над ним, перетворює його на дощову хмару, аби закоханий міг частіше поїти спраглу лілію-Тамару дощовими краплями, немов своїм коханням.
І ось тепер, коли на Кавказі випадає посуха, сільські дівчата, співаючи про Тамару, вирушають на спраглі поля й засипають їх пелюстками лілій.
Привернута милою для неї квіткою, виростає над полем дощове хмара й щедро поливає землю своїми пекучими сльозами...
На завершення нагадаємо ще про сприйняття лілії у Китаї.
У цій країні курйозів під назвою золотої лілії мається на увазі не наша чарівна квітка, а скалічена копитоподібна нога китаянки, що вважається у синів Піднебесної імперії, як відомо, вершиною краси. Завдяки таким спотвореним ногам, хода цих китаянок надто уповільнена й неграційна, й для того, щоб утримати рівновагу, бідним жінкам доводиться хитатися з боку на бік й розмахувати руками. Та якраз це мимовільне хитання й уподібнюється китайцями до ніжного гойдання квітів, а знівечені ноги, що викликають його,— до самих лілій.
Що сказала б на це лілія, якби могла говорити?
Квітка лицарів, кохання й ворожби — маргаритка (стокротка)
Ця невеличка, біленька або рожевувата квіточка, що утворює прекрасні бордюри на наших клумбах, чудові групи на зелених газонах, має дуже красиву легенду про своє походження.
Розповідають, що Пресвята Богородиця, бажаючи порадувати маленького Ісуса й подарувати йому серед зими вінок живих квітів, не знайшла жодної квітки на пригнічених холодом полях й вирішила зробити їх сама із шовку.
І ось, серед багатьох інших, зроблених нею, особливо сподобались немовляті-Ісусу одні маленькі квіточки. То були маргаритки (стокротки), виготовлені з жовтої шовкової матерії й грубих білих ниток. Виготовляючи їх, Пресвята Богородиця не раз колола свої пальці голкою, і краплини крові подекуди забарвили ті нитки у червонуватий або рожевий колір.
Квіти ці так сподобались маленькому Ісусові, що він зберігав їх цілу зиму як коштовність, а коли настала весна, посадив їх у долині. Назарету й почав поливати. І раптом штучні квіти ожили, пустили коріння і, розростаючись дедалі більше, переселяючись із однієї країни в іншу, розійшлись по усій землі. І тепер, як нагадування про те диво, ці чарівні квіточки цвітуть від ранньої весни до глибокої осені, і нема в світі країни, де їх не зустрінеш.
За іншою легендою, маргаритки називають «квітами Пресвятої Діви Марії», і про походження цієї назви розповідають ось що.
Коли Пресвята Діва Марія отримала від архангела Гавриїла благу вість, то вирушила повідомити про це свою родичку Єлизавету. їй довго довелося йти горами й долинами Іудеї.
І ось, коли вона йшла полями, усюди, де тільки ступала нога майбутньої Богоматері, виростали маленькі блискучі білі квіточки, отож увесь шлях її, позначений ними, немовби утворював квіткову доріжку. Ті квіти — наші скромні білі маргаритки.
Білі, як сяєво німба, пелюстки їхні нагадували славу Божу, а золота середина — священний вогонь, який палав у серці Марії.
А ще за іншим варіантом було так.
Коли Пресвята Діва Марія ще дитиною дивилася вночі на небо, всіяне численними блискучими зорями, то висловила побажання: як добре було б, аби всі ці чудесні зірки стали земними квітами й вона могла гратися ними.