Квіти в легендах і переказах

Так, розповідають, що за урочистим обідом на честь шлюбу Карла Сміливого з англійською принцесою Маргариток) в залі з'явилося диво механіки того часу — автомат у вигляді однорога. На спині цієї казкової тварини сидів леопард, що в одній лапі тримав щит із державним гербом Англії, а в другій — маргаритку. Об'їхавши довкруг столу, одноріг зупинився перед молодими, лицар узяв із лапи леопарда маргаритку й передав її герцогу, супроводжуючи це дійство дотепним каламбуром, що стосувався квітки й принцеси Маргарити.

Подібну ж лицарську увагу було висловлено Маргариті, доньці Франциска І, коли, узявши шлюб з Еммануїлом-Філібертом Савойським, вона прибула на батьківщину свого чоловіка, в Савойю. Тільки-но вона ступила ногою на Савойську землю, їй тут же піднесли від імені чоловіка довершену, золоту, прикрашену коштовними камінцями весільну корзину, повну чудесних білих маргариток, перев'язану рожевою стрічкою з написом:

«Toutes les fleurs ont leur merite,

Mais guand mille fleurs a la fois Se presenteraient a mon cboix Je choisirai la Marguerite...»

(Кожна квітка має свою чарівність, та, коли б мені дано було вибирати, серед тисячі інших вибрав би маргаритку).

Людовик Благочестивий теж поєднав цю квітку з ім'ям своєї дружини Маргарити.

Він звелів виготовити розп'яття, котре помістив у вигляді герба на своєму персні у віночку з маргариток та лілій. Таким чином, цей перстень завжди нагадував йому про Спасителя, Францію та його милу дружину. Відтоді це ім'я стало улюбленим серед принцес. Його мали герцогиня Анжуйська, мати Генріха II, сестра Франциска І та інші.

Це ім'я носить мати італійського короля, надзвичайно популярна серед народу за своє сердечне ставлення до бідняків та їхніх дітей, внаслідок чого у зв'язку з її ім'ям та любов'ю до бідних Мантегацца навіть написав ось яку казку про походження маргаритки.

«Велике сонце, — розповідає він, — нічого так не любить, як квіти, нікого так не голубить й ні про кого так не турбується.

І тому всі рослини протягом століть хоч про що-небудь та просили його. Одні хотіли бути більшими, інші — духмянішими, треті бажали мати кращі барви і так далі.

Лиш одна скромна рослина, білі квіточки якої рясно блищали на луках, мов зірочки, ніколи ні про що не просила.

Одного разу сонце здивувалося цим і, зупинившись перед рослиною, запитало: чи задоволена та своєю долею, чи не бажає чого ?

— Спасибі,— відповіла рослина,— я почуваюся цілком щасливою у такому вигляді, як мене сотворив Господь.

— Це прекрасно з твого боку, — сказало сонце,— але подумай, може, в тебе виникне якесь бажання, а мені дуже хотілося б його виконати.

— У такому разі, дозволь мені цвісти за будь-якої пори року. Я радію, коли мене зривають діти й граються зі мною: я так люблю дітей.

— Нехай буде по-твоєму,— відповіло сонце,— і, оскільки ти серед усіх квітів найскромніша й схожа на перлину, то називайся віднині маргариткою.

Сказавши це, сонце одним із своїх променів діткнулось серцевини квітки й залишило посередині жовтий кружечок, немов свою печатку, а пелюстки її розійшлись урізнобіч, немов сонячне сяйво».