Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Не забудемо й щире здивування перед малими чоловічками з мосяжними сокирами у естонському епосі “Калевіпоег”.
На закiнчення цього історичного екскурсу звернімо увагу й на те, що Вяйнемейнен, як оті древні арії, збирається висівати саме ячмінь. То напрошується запитання, а чи не був він саме отією першою сільсько–господарською культурою, яку відкрили в Євразії?
Отже, будемо тепер сподіватися, що від міту про “аріїв–оріїв” – ми не полишили каменя на камені. Наприкінці можна й поставити слушне запитання: а чому ж спокуса й собі якось приліпитись до цього реномованого в очах невігласного обивателя кінця ХХ ст. здобутку попередників Гітлера, – “арійців”, – чомусь і досі не полишає багатьох? – навіть, не завжди невігласних?
На це, здається, можна відповісти з майже повною певністю. Можна бути впевненими, що подібна фантастична псевдоромантика історії – “арії”, не існувала би взагалі, була би забута, якби не приносила якоїсь користі, хоча би пропагандової, – у чиїхось сьогоднішніх імперіалістичних гешефтах.
Але, навіщо все це нам – українцям?
У кінці наведемо одну цікаву фактичну довідку з історії арійського міту, яка з одного боку викриє нам усе його політично–спекулянтське єство, а з другого – все безмежжя його волюнтаризму.
Відомо, що британські колонізатори на Близькому Сході мали поважні клопоти, робили все аби розколоти арабську єдність, привернути їх на свій бік. Не забуте й досі ім’я британського розвідника – полковника Томаса Едварда Лавренса (1888–1935), який стільки зробив для цього, перетворившись навіть сам на араба. Але, були й такі араби, що спиралися на ворогів Великобританії, слушно розраховуючи в такий спосіб позбавитись британського колоніалізму. Вони ще пам’ятали німецького консула Васмуса, який підчас Першої світової підняв курдів проти британського панування в Іраку.
Такий собі Хаджі Імам Алла Гусейн (1893–1968), що став у 1920 муфтієм Ієрусалиму, пильно стежив за подіями часу та 1941 спрямував до райхсканцлера Німеччини А. Гітлера – політичне звернення – “Про свободу арабів”. Гітлер, в свою чергу, ознайомився з цим документом, та… у посланні на відповідь благословив арабську справу. По цьому муфтій організував пронацистський Арабський Легіон; з якого, між іншим, вийшов і перший президент Єгипту – Ґамаль Абдель Насер.
Отже, підіб’ємо підсумки. Адольф Гітлер, арієць та фюрер усіх арійських німців, – всебічно співчуває справі арабів, яких (це очевидно) не вважає нижчою расою, неарійцями. З другого боку, сучасна наука незаперечно свідчить, що араби – як і жиди, – відносяться до родини семітських народів, є не лише поріднені, але й розмовляють дещо близькими мовами. Але жиди – то є неарійці, призначені арійцями (на чолі з їх фюрером) на винищення; але – хто ж тоді є араби, боротьбу яких за свободу щойно благословив сам фюрер цих арійців?
Залишається думати, що арієць або неарієць, – то є політичні категорії. Але, тоді все це докорінно протирічить расовій теорії, з якої саме й вийшли ці обидва протилежні поняття.
Так практичне застосування міту в реальному житті – миттєво руйнує його самого.
11. Демократія
Сучасне суспільство в усіх цивілізованих країнах світу має бути, зобов’язане бути, тільки демократичним; “вільним”, як то кажуть. Складових такого суспільства – на диво мало. Це – періодична виборність влади всіх (або – не всіх) рівнів за умов загального виборчого права, та – якомога більше різних прав у кожного окремого громадянина. Природною є думка, що обирати на керівні посади слід таких людей, які з цією посадою найкраще упораються, але… є сьогодні навіть такий фах – іміджмейкер, або нашою мовою – видомахер, який береться надати будь–кому, за помірну заплату – ясна річ, – такого товарного вигляду, що за нього будь–хто й проголосує. Так виглядає сьогодні оте загальне виборче право. Але, що ж то за невід’ємні права кожного?
Попри те, що на 3/4 земної кулі не виконується основне право прав людини – самому бути господарем свого життя, – цивілізованих непокоїть зовсім інше.
Один приклад, але як же красномовний. Року 1998 відбувся Всесвітній збір англіканських церков. Одним із центральних питань, які потребували термінового вирішення, було: чи допускати до священницького сану збоченців, педерастів. Бо, коли не допускати, як це дотепер практикувалося, – то це ж буде утиснення їх людських прав! Відповідна резолюція, щоправда, не набрала необхідної кількості голосів, але майбутні святі отці педерасти – не нітяться: мовляв, не цього разу, так наступного, а ми своє візьмемо.