Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Обиралися, знову ж – не всіма громадянами, хоч і також дожиттєво, й вищі посадові особи: королі в ґотській Еспанії, кагани Гуннії та Монголії.
Така проста система працювала тисячі років, по багатьох країнах, та й утворювала собою оту родову демократію, що рознесена римською Європою вихідцями з України, – стала зразком і для сучасної демократії. Як бачимо, Еллада має до всього цього вельми віддалене відношення.
Правопорушення, часом – аж по найтяжче – убивство людини, каралися грошовими штрафами на користь потерпілих, часом – вельми значними. Про них можна з повною достовірністю довідатись із права ланґобардів або “Руської Правди” Ярослава. У виключних випадках вищою мірою покарання було виключення з–під права; на час або дожиттєво. То було тяжке покарання, бо такий не мав права звертатись до тінгу, бо навіть за убивство об’явленого “нідренгом” (або недругом) – ніхто не платив штрафу (“вира”, “верґельд”): право ним уже не цікавилося. За таких обставин розумнішим було не випробувати долю, а покинути громаду та виправитись кудись до інших країн. Зауважимо принагідно, що Фарери, Iсландія та Ґренландія – були відкриті на початку, злочинцями, нідренгами з Нурріге, або – як у нас кажуть – Норвегії.
Таким чином, ні тілесних покарань, ні ув’язнень, – наше древнє право не знало.
Під час судової процедури, яка проходила за певними традиційними правилами (втім, як і зараз), – багато залежало від виступів обох сторін перед тінгом. Такий виступ звався ґотською “талан” – промова. Отже, дещо важке для перекладу іншими, більш бідними мовами, українське слово “талан”, – іде саме звідси, дещо ускладнивши свою семантику. Бо талан – то не тільки щастя, схильність долі; це – почасти – й уміння самої людини схилити долю на свій бік.
Але, звернімося – може, до головного, – на яких підставах так ефективно працювала ця проста система народовладдя, не керуючи нормальним життям (та й, чим тут, власне, керувати?), а лише вирішуючи конфлікти? На які якості тодішніх людей вона спиралася?
Це були окремі виробники, звичайні тодішні селяни, озброєні лише власними силами та худобою, але… То було цілком самодостатнє суспільство, куди нічого не імпортувалося з?за кордону, де все їм потрібне люди виробляли самі. Де відповідальність за все замикалася на кожному голові родини, який користувався тому й виборчим правом. Люди робили все, робили самі та для себе. Погано покрив стріху? – сам і підставляй цеберку під течу. Недостатньо заготував палива на зиму? – сам і мерзни. Погано відгодував кабана? – то сам і давись жорстким салом; і, – так далі. Не дивно, що тодішні люди вчилися, від себе як від інших, – усе своє свідоме життя, та уміли все. Важко сприйнятний та важко зрозумілий для сучасника світ майстрів на всі руки. Та, не тільки, були й вищі інтереси.
Бо часом, довгими зимовими вечорами, хтось із них міг створити й одну з пісень “Едди”, або відкувати дружині золоту гривну, яку захоплені нащадки – знайшовши – відразу потягнуть до музею. Не дивно, що такі люди у своїй громаді – знали, кого їм обирати суддєю або лагманом, та й не помилялися. Як не помилялися, певно, й у більшому, – обираючи королів або каганів.
Варто прочитати, як вивищують якості цезарів фахові римські історики. Та порівняти з тим, що пише про свого імператора Валенса, що пав від мечей ґотів під Адріанополем, – Амміан Марцеллін. Він, римський офіцер, що добре знав варварів, – з варварською прямотою пише, як про якості, так і про вади покійного. Про великого вченого з рубежа тисячоліть, математика Одді з Рейкядаля, який знав, що земля кругла та обертається навколо сонця, та на цьому й будував свою математичну теорію навігації, – його ісландські сучасники пишуть з величезною повагою до його знань. Але, не забувають і додати, що “господарем він був не з кращих”.
Вони, ці люди, не тільки бездоганно уміли обрати над собою саме того, кого треба, але й оті їх обранці виростали саме й тільки з такого народу, – своєрідний зворотній зв’язок. Люди того часу вміли не тільки бездоганно працювати та будувати. Коли була в тому потреба, вони всією нацією збиралися та воювали, де треба; воювали не гірше, ніж працювали. Розум і розуміння розсіюють сумніви, але створюють і свідому дисципліну. Коли Аттіла, силою обставин, утратив на Аґрі Каталауні під Парижем половину армії, хто ж йому щось за це дорікнув?