Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Люди розуміли, що він і вони зробили все можливе, а зробити неможливе – перевищує людські сили. Їх “шана” – віра в людину та її авторитет, – не похитнулася.
Бо й соціальне баламутство виникає переважно з невігластва та нерозуміння.
Зазначимо принагідно й цей, можливо, вирішальний чинник. Культурний фонд народів був тоді, ясна річ, меншим ніж зараз, але – кожна окрема свідома людина володіла ним мало не в повному обсязі, а от тепер…
Отже, якщо ми претендуємо на те, аби проаналізувати кризу демократії в сучасному суспільстві, то можемо відразу зауважити, що це не криза системи. Це, радше, криза матеріалу, на якому вона існує та працює. А ще точніше – криза особистої відповідальності. Бо того, що потрібно для успішного функціонування демократії – особистостей – більше немає. Сучасний виборець, який ледь навчився накручувати десь на заводі гайку на відповідний болт, або за потребою включати чи виключати відбійний молоток, а хоч і натискувати на відповідні клавіші комп’ютера, – то є таке щось так само придатне до участі у виборах, чи то мера, чи то голови держави, як і його домовий кіт. Бо, не має вищих інтересів. Бо, від того, що тут саме й потрібне – думати, – він давно відучений; іще у школі.
Формулюючи стан справ гранично точно можна твердити, що сучасний виборець не має саме тієї єдиної якості, що від нього вимагається та забезпечує функціонування справжньої демократії: не в стані відрізнити суп від помиїв. У країнах традиційної демократії це призводить лише до повільного псування системи, але стає згубним у країнах тоталітарної орієнтації.
До цього додається й ще одна, не абияк важлива обставина. Наш масовий сучасник, принаймні – по цивілізованих країнах, де вона й існує, власне – ота демократія, – є людина понад своєрідна й в іншому. Як просто з мосту, то це фаховий зівака, роззява, здатний годинами бездумно гапитись на будь–що; хоч на спортивні змагання, бодай сам до спорту не має жодного відношення, хоч на будь–яке інше “шоу”. Не дарма ж і термін відповідний з’явився, бо “шоу”, це не є щось там визначне, певне. Це просто збірна назва для всього, на що можна роззявити рота – загапитись.
А діячі від цих “шоу” вже зараз перевищують популярність будь–кого, в тому числі й будь–яких політиків, а вже щодо багатства… У світі зівак воно, природно, є найбільшим із можливих. Отже, передбачаю заздалегідь та провіщую: настануть часи, коли в цивілізованому світі на президентів обиратимуть стрибунів з мікрофонами, або порнозірок із найбільшими у країні (а може й у світі, чому ні?) цицьками.
Жарти – жартами, а в сучасному світі демократія вже відверто не спрацьовує, важко цього не помітити: людський чинник…
Доповнення 1. Господарська діяльність людини
Для правильного розуміння історії потрібно добре знати також історію господарської діяльності людини.
Людині, як і тварині (або будь–якому живому організмові), – треба стало харчуватись, підживлювати себе, щось їсти. Перша та головна потреба, всі інші ідуть потім. У цьому первісні люди мало чим порізнювалися від мавп, споживаючи рослинні продукти, комах та дрібну дичину. Отже, все починалося зі збирання та полювання.
Не збирання, а вже спеціалізоване збиральництво, скажімо, дикого рису або пшениці, – неодмінно призводило, з часом і до штучного висіву та споживання продукту колишнього збирання: шлях до майбутнього землеробства, до створення землеробних культур. Ці останні бувають різні за своєю сутністю. Культура Єгипту ґрунтувалась на періодичному наводненні полів розливами Нілу, які відновлювали плідність, а поширюватись не мала куди: навкруги була неплідна пустеля. Тому Єгипет вів війни за своє збереження, та не за поширення.
Римська господарка вільних селян починалася як інтенсивна, римляни знали добрива орґанічного походження та уміли їх використовувати. Цікавий аналіз конкретної семантики деяких латинських слів зробив свого часу Ян Парандовський. Зокрема, слово “лаетес” – веселий, спочатку позначало просто людину, що має вдосталь лайна на добриво. Слово “фелікс” – щасливий, спочатку позначало того, хто мав добрий урожай і. т. д. Створення імперії та використання праці рабів – справило революцію в римському сільському господарстві. За відновленням родючості землі більше не стежили, беручи те, що є. Згідно з твердженнями сучасних авторів, на місці знаходження великих римських господарств епохи імперії – латифундій, – і сьогодні нічого не росте, крім бур’янів. Отже агресивність Риму знала свій невблаганий чинник: виснаживши землі Італії, він захоплює Сіцілію, виснаживши її – перебирається до Африки та Еспанії і т. д. Втім, дістатися родючих чорноземів України – йому так і не судилося.