Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
Йому належала й робітнича картка. Правда, довелося домовлятися неофіційно. Єфрейтору Волкову, як звільненому з війська через поранення та контузію, закон ще давав додатковий пайок. Але в селищній раді чиновник натякнув, причинивши щільніше двері — от аби товариш Волков поставився з розумінням до того, що цих благ саме тепер не отримає, питань до нього не буде ніколи й ні в кого. Гаразд, вирішив тоді Ігор, усім треба жити. Так і сказав уголос. Після чого гладун із більмом на оці — той самий селищний службовець — довго, навіть запопадливо трусив йому руку, зазирав у вічі, прозоро обіцяв завжди допомагати в разі чого.
А коли знайшовся дах над головою, Волков зробив для себе остаточний та незворотний висновок: Бог — він усе ж таки є. Що б не казали комуністи. Просто, мабуть, у кожного своє уявлення про Всевишнього. А той, як сила вища, боронить всякого, хто раптом перестає в ньому сумніватися.
На квартиру його взяла стара міцна баба Надя, чия хата стояла на околиці Сатанова. Ліс починався відразу за її городом. Варто лиш перейти невеличку, метрів зі сто, відкриту, де–не–де вкриту кущами поляну. Цим житлом закінчувалася вулиця.
Від решти забудов хату баби Наді відділяли дві, дощенту спалені німцями. За кілька тижнів перед відступом есесівці накрили там партизанську розвідку, оточили, зайняли вогнеметом. На лихо здійнявся сильний, зовсім не березневий вітер. Полум'я перекинулося на сусідню хату. Перелякані люди вижили дивом — встигли заховатися в льох, потім уночі обережно вибралися з–під згарища, втекли до лісу. Хата баби Наді вціліла, і з того часу опинилася ніби штучно відрізаною від інших сусідів.
Коли Ігор побачив її, прийшло в голову — вона відірвана від світу.
Його це влаштовувало.
Не встиг освоїтися в маленькій кімнатці на вузькому лежакові — приїхав із Кам'янця прибитий дорожнім порохом ЗІС. З нього вийшов діловий, круглолиций та абсолютно лисий підполковник інженерних військ, разом із ним — стурбована, заклопотана й помітно втомлена жіночка не першої молодості, дуже схожа на хазяйку Волкова: така сама негарна, грубувата, лиш зморщок менше. Поки водій, вусатий мовчазний сержант, приніс відро води й мив припорошене авто, гості взяли бабу Надю штурмом.
Із короткої та нахрапистої розмови Ігор зрозумів: некрасива молодиця — єдина бабина донька, підполковник — її чоловік, у них недавно народилася дитина, а інженер постійно в роз'їздах, бо в тилу є чим займатися. Живуть вони в Кам'янці–Подільському. Квартира казенна, пайок посилений, няньку тримати не хочуть. А допомога там, де є немовля, вкрай потрібна. Тож бабу Надю вирішено забрати з собою на невизначений час. Та побурчала, але затримувало тільки небажання кинути хату без нагляду. Побачивши квартиранта й дізнавшись, що він — комісований єфрейтор, підполковник у наказовому порядку звелів Ігореві лишатися тут, ніби на бойовому посту, й блюсти порядок до повернення хазяйки. Сама ж баба Надя натякнула — картоплю ще не викопали, і старший офіцер швидко вирішив питання. Скільки там того городцю! Сержант на пару з жильцем озброїлися лопатами, за кілька годин впоралися, картоплю завантажили в багажник, чесно лишивши Ігореві мішок. Тим часом підполковник зібрав тещу. Так уже під кінець дня Волков несподівано для себе — й не знаючи, як радіти з такого чудесного збігу обставин, зостався сам у хаті, котра стояла на віддаленні.
Чого ще треба людині, котра не хоче привертати до себе зайву увагу!
Але потім, коли все так вдало склалося, Ігор відчув усередині порожнечу та невпевненість. Бо, заховавшись від ворожого світу, не уявляв, що і як робити далі.
Він вирвався з табору. Вижив. Має нові документи, починає нове життя.
Лиш новою людиною не став.
І Лариса тут, поруч. Волков ризикнув заради можливості вирвати дружину та сина з чіпких лап Сомова. Й намірів своїх Ігор зрікатися не збирався. Тепер треба зрозуміти, як це втілити. Адже для цього доведеться розкривати себе. Тим самим ставити хрест на нинішній, дбайливо збудованій легенді.
Він не уявляв, яке майбутнє чекатиме Ларису з ним отаким. Не придумав, як звести рахунки з її дійсним чоловіком, офіцером НКВС. Хоч вірив їй, але все одно мусив розібратися — раптом жінка сама, з доброї волі, вирішила бути з іншим.
Словом, для Ігоря в Сатанові все тільки починалося.
Ларису вже бачив. Шкільний сторож не міг пропустити повз себе вчительку. Та поки намагався не надто кидатися їй в очі, не проявляти себе. Хоч жінка спокійно кивала при зустрічі, не впізнаючи — або, як припустив Волков, не вірячи, що її колишній чоловік міг із доброго дива перелетіти сюди, на Поділля, з Пермського краю, мов на чарівному килимі.