Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
Добре. Терпіння потрібне. Ігор не квапився.
Поки місцевим, включно з міліцією та НКВС, узагалі не до нього.
Коли з'явився в Сатанові, тут уже боялися скаженого вовка.
— Ви можете це зробити?
— Теоретично, Андрію, освіти в мене вистачає. Практично — не гарантую.
— Що заважає?
— Я не судовий медик. Не експерт–криміналіст. У мене досвіду нема.
— У нас на фронті в польових умовах поранених оперував ветеринар. Ніхто цього не знав. Коли врятував від вірної смерті вісьмох бійців та командирів, іншим стало байдуже, яким бикам він колись у своєму колгоспі хвости крутив.
— Дякую за порівняння, Андрію.
— Мені ніколи вибачатися, Савичу. Ви можете провести такий аналіз тут, своїми силами?
Доктор Нещерет відгорнув простирадло з Ларисиного тіла. Вкотре глянув на потворну рану з висоти свого зросту. Тоді начепив окуляри, нахилився, придивився уважніше. Робив це не вперше, всякий раз даючи Левченку надію. Та й сам Андрій відчув: лікареві після їхньої недавньої розмови дуже кортить провести аналіз слини, яка лишилася на тканинах шкіри жертви. В тому місці, де її прокусили зуби хижака.
…Коли в морг примчав стривожений та водночас — розлючений Сомов, чутки про черговий напад звіра встигли розійтися мало не по всьому Сатанову. До лікарні, куди Левченко з наспілим доктором привезли тіло, збіглося зо два десятки людей. Їх пригнали гнів та переляк. Дотепер вовк чатував у лісі, і з цим, попри все ж таки жахливу загибель людей, сатанівці якось мирилися. На те й хащі, аби хижак чатував. Зрештою, є стара, мов світ, приказка: вовків боятися — по гриби не ходити. Але цієї ночі звірюга ніби порушила якусь невідому, наче самою природою укладену угоду: ліс — її територія, до людей не заходити. Той, хто йшов до лісу, мусив прийняти факт: там зустрінеться з вовком. Через те місцеві вже після другого нападу почали збиратися по гриби–ягоди гуртом.
Нині ж вовкові стало тісно на своїй території.
Це значить — селище так само небезпечне, тут не сховаєшся.
Андрієві довелося викликати з відділу підмогу, і десять міліціонерів відтіснили людей. Як з'ясувалося трохи згодом — лише для того, аби чисельніший натовп дуже скоро зібрався біля будівлі міліції, вимагаючи від начальства в особі Левченка негайно почати облаву, вистежити хижака та вбити. Андрій терпляче пояснював: зараз уже ніч, шукати звіра в лісі о такій порі безглуздо, зранку він особисто займеться. Хоча тут же додав, коли люд трохи заспокоївся: ані органи міліції, ані тим більше — НКВС насправді не мають повноважень займатися відстрілом вовків та інших тварин. Повинно бути офіційне розпорядження. До того часу у Сатанові можна оголосити комендантську годину, аби люди точно не вешталися ночами.
Знову почулися обурені вигуки. Левченко запропонував: раз такий засіб не годиться, прийдеться самим вважати, дбати про власну безпеку, сидіти вечорами по хатах. Ніби трохи попустило, й Андрій з відчуттям виконаного обов'язку поросив народ розійтися. Люди розбіглися охоче, згадавши — надворі таки ніч, а вовка ще не вбито.
Проте легше не стало. Закликаючи всіх зберігати спокій та обіцяючи навести порядок, Левченко дурив сам себе. Заодно — доктора Нещерета, котрого мимоволі втягнув у історію, зробивши своїм спільником. Йому єдиному повідав, що — або кого — бачив при світлі повного місяця. Тут же висварив себе за нестриманість. Та виправдався: видовище було настільки незрозумілим, настільки вражаючим, що хотілося розказати комусь негайно. Добре, хоч лікареві — адже налякати страшною казкою цілком міг Поліну Стефанівну.
До набігу Сомова вони встигли переговорити дуже коротко та змістовно. Антон Савич відразу спитав, чи готовий Андрій визнати: стріляв не в людину, котра чомусь бігла від нього на чотирьох лапах, а у великого звіра. Ним може бути вовк. Левченко зрозумів: Нещерет правий. З місця нападу, від мурованої стіни, тікала незвично крупна істота. Яка — і з цим Андрій теж, зціпивши зуби, погоджувався, могла здатися більшою, ніж треба, в напівтемряві. Враження ж підсилювало сяйво місяця.
А ще — та дивна історія з аналізом слини. Левченко не вважав себе підвладним різним стороннім впливам, проте згодився: не доведено, що горло попередньої жертви могла перегризти людина, збив із пантелику, варто Андрієві було потрапити у відповідну атмосферу. Бо все зросталося: чудернацькі підозри, обережні чутки про перевертнів, котрі вже не перший місяць ширилися Сатановом, та й напад вовка всякий раз припадав на час повні.