Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
Сюди додається загострене почуття провини, не без того. Левченко ж міг не дратувати дівчину, спокійно провести її додому. Хтозна, раптом уберіг би…. Словом, тут навіть людина, котра звикла мислити раціонально, почне сумніватися в собі.
Але Андрій загорівся можливістю зробити аналіз слини, залишеної на вражених тканинах шкіри мертвої Люби.
Коли з'явився Віктор Сомов, вони припинили небезпечну розмову. Для всіх, у тому числі — начальника відділу НКВС, пригода мусила вважатися черговим, п'ятим від моменту повернення в Сатанів радянської влади, нападом хижака на людину. Саме так, жодних інших версій. Втім, капітана подібна установка згори зовсім не заспокоювала.
— Що це значить? — гаркнув він, тицьнувши пальцем на труп.
— Мертве тіло, — стримано відповів Ігор.
— Ти в мене попащекуй, — Сомов сказав так за звичкою, без жодної злоби, бігло оглянув дівчину. — Знову залякування. Терор. І не говори мені більше нічого.
— Ви думаєте, товаришу капітан державної безпеки, хтось засів у лісі та цькує людей скаженим вовком? Випускає його, даючи команду «фас»?
— Я припускаю будь–яку думку, товаришу Левченко, коли йдеться про підривну діяльність антирадянських елементів.
— Чому ж тоді таку тактику не можуть обрати бандити Жори Теплого?
— Все може бути, старлею, — зараз Сомов говорив дуже серйозно. — Хоча бандити… Вони чого хочуть? Грабувати. Людей вбивають, а коли чиниться найменший опір. Представників влади в тому числі. А ось для націоналістичного підпілля подібні вибрики — залякування. Терор, не інакше. Оці так звані повстанці, вороги радянської влади, вбивають завіграшки, з голої ненависті. Ну, добре, — він зиркнув на наручний годинник, швидко виправився: — Тобто, нічого доброго насправді… Але… гаразд, напишеш мені рапорт. Я зі свого боку дам знати в область, ситуація нештатна. Хай скажуть, що з вовками робити. І чи варто щось робити взагалі.
— Тобто, на гальмах спускати?
— Двоногих хижаків вистачає, Левченко. Банду Теплого ніхто з тебе не знімав, і це — завдання номер один. Ось і складеш мені заодно план оперативно–розшукових заходів по Теплому. І ще таке… Два списки для мене підготуй. Перший — нових людей, котрі сюди, до нас прибиваються. Тут, у тилу, зараз всякої швалі може бути навалом. Користуються тим, що народ повертається на звільнені території, по домах, а багатьох чекає порожнє місце. Там хату зруйнували, там село зрівняли з землею, десь рідних із корінням вирвали, справа звична.
— На жаль, — вставив Нещерет.
— А? Що?
— На жаль, справа звична, — повторив лікар.
— Я не плачуся, Антоне Савичу. Констатую факт — сумнівного елементу повно кругом. Значить, усіх, хто в Сатанові недавно, мені на папірець. Другий список — ті, хто міг мати стосунок до так званих повстанців.
— Партизан?
— Бандитів, буржуазних націоналістів, німецьких прислужників, — відрубав Сомов. — Вбивство Тищенка, попередника твого, їхніх рук діло. Тут ти нічого не скажеш проти?
— Згоден.
— Отак. За моєю інформацією… Гм… Точніше, за орієнтуванням УНКВС області, в довколишніх лісах орудують їхні летючі загони.
— Орудують?
— Можуть орудувати. В них є певна підтримка серед місцевих. Тому навіть слабенька підозра про такі зв'язки може знадобитися.
— Це справа міліції?
— Ні. Але міліція зобов'язана надати списки непевних осіб до НКВС. Займайся бандою Теплого. Чутки про перевертнів присікай. Хто почне щось ляпати — за шкірку й до мене, далі вже не твій клопіт. Що таке?
— Ви звідки знаєте про перевертнів?
— Слухай, Левченко, ми в одному місці живемо, одних людей чуємо. В мене дружина вчителька, не забувай. Діти всі страхи переказують, які від батьків удома чують. Ось на яку паніку роблять ставку підривні елементи. І я пішов…
…Тож знову лишившись наодинці з мертвим тілом, Андрій та доктор Нещерет уже не розуміли, чи варто після такого взагалі повертатися до перерваної розмови. Адже будь–які подальші дії не поліпшували ситуацію. Навпаки, могли спровокувати ще більшу небезпеку.
Тим не менше, Левченко уточнив:
— Цей аналіз — він складний?
— Як вам сказати, Андрію, — доктор пошкріб нігтями під сивим клинцем борідки, за звичкою тупцяючи й пересуваючись на місці. — За інших, сприятливіших умов, не дуже. Треба взяти невеличкий шматочок шкіри разом із м'ясом, хоча б звідси, — він легенько торкнувся скальпелем центру рани. — Це називається біологічний матеріал.
— Це — ваша медсестра, — вирвалося в Левченка.
— Як для людини, котра воювала, ви справді надто вразливий, Андрію.