Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
— Немає нічого нашого з тобою, Голубе.
— Поки нема, Жора, поки що. Приніс я тобі звістку в дзьобі. В мене он у самого земля під ногами горить. Але ніхто спеціально до тебе ката не засилає. Крутиться така думка, за це відповідаю. Та полювання за тобою, мною чи кимось іншим не аж так на часі. Не віриш — більше мені нічого сказати. Віриш — послухай мене, зливаємося звідси разом. Пірнемо далі, відрубаємо зайвих. Заляжемо на дно, пересидимо хоча б рік. Уляжеться — знову повилазимо. Ось такі мої тобі слова. Ось для чого я до тебе йшов. Сказав усе. Вбивай, Жоро.
Промінь поволі посунувся вбік. Голуб побачив — рука з револьвером теж опустилася.
— Ну, раз так… Тоді здоров, бродяга.
Не встигнувши отямитися, той раптом опинився в коротких та міцних обіймах. Щойно Теплий відсторонився, Голуб пробурчав:
— Пішов ти к чорту, Теплий… То в морду лупить, то обнімається…
— А ти не собачся, Голубе, не собачся. Мою історію краще за мене знаєш, бач, складно розказав. Як мені думати накажеш про все? Про тебе, наприклад. Падаєш з неба, базариш про те, як старого пахана підрізав, тицяєш якесь ржавйо… Перевірити мусив. Хіба ні?
— Твоє право. Тільки ти, Жора, злодія по морді вдарив.
— Так і я не урка базарний, — Теплий розвів руками, заховав револьвер у кишеню широких штанів. — Зап'ємо мирову. І вважай, проїхали. Замазано?
Голуб зробив вигляд, що йде на величезну поступку, тиснучи простягнуту руку.
— Замазано. Ти мене тут лишаєш?
— Є інша хаза. Не одна. Але тебе, Голубе, точно Бог послав.
— Бога нема.
— Значить, є хтось інший. Бо як ще пояснити, крім втручання звідти, — кивок угору, до стелі, — чому ти мене дуже вчасно знайшов. Новини приніс важливі, ось що.
— Важливі?
— Мене оголосили, Голубе. Виглядає, знають, де моє лежбище. Валити звідси треба.
— Куди?
— Інтересне питання. А ще краще — з чим валити? Без хрустів далеко не забіжиш. Бо хрусти — це ксиви, безпека. Не повна, ясно, але — безпека, Голубе. Тому з нами кантуйся. Разом не пропадемо.
— Для того й шукав тебе, Жора. Скільки вас?
— Зі мною — четверо. Було п'ятеро. Одного лягаві поклали з місяць як.
— От вовки!
— І я про це, — Теплий примостився поруч на лежаку. — Ми залягли поки. Так, виступаємо по дрібноті, але не те все, не те. Саме надибали справу, вірняк. Якраз підключишся. Недалеко, в селищі одному. Сатанів називається. Пошурували там мало–мало. Тільки місцеві мусора, думається мені, вже чутка заспокоїлися. Понюхаємо ще трохи, зробимо — і рвемо кігті звідси. Я б до моря подався.
— Чому — до моря? До якого моря?
— До Чорного найближче. Одеса–мама, знайомих тьма. Бував я там до війни. Заляжемо в катакомби — хрін знайдуть. А ще, Голубе, кордон поруч. Контрабандисти, їм війна — мама рідна. Отакий у мене план. Годиться?
Зовсім Голубу легше стало.
Правильно мислить Жора. Чомусь він сам не додумався про кордон та контрабандні стежки. Здорово зникнути з цієї країни, давно пора.
Голова.
Недарма сейфових замків, об які Теплий обламає зуби, ще не придумали у світі.
Так кажуть, у всякому разі.
Із бородою Ігор почувався в безпеці.
Спершу було не надто затишно — звик голитися нехай не щодня, але так часто, як дозволяла війна. Навіть у тюрмі й таборі його брили. Цього вимагали дійсні санітарні норми — розводити вошей та бліх начальство не хотіло, можна й по шапці за комах отримати. Але перехід на нелегальне становище вимагав міняти зовнішність. Борода виявилася одним із перших елементів маскування.
Він узагалі швидко переконався — чим простіше, без затій перевтілення в іншу людину, тим менше шансів спалитися. Коли робили нові документи, дуже схожі на справжні, сказали: ім'я краще залишити, а прізвище змінити мінімально. Тепер він став Ігорем Волковим. А пояснювався хід просто.
Досвіду життя за чужими документами він не мав. Значить, до оновлених паспортних даних доведеться звикати. Якщо забудеться, втратить пильність і не відгукнеться на теперішні ім'я та прізвище, тут же викличе підозру. Тим більше — у військовий час. Зараз перша–ліпша відповідальна працівниця тилу накручена закликами про максимальну пильність, бо ворог не дрімає. Найменший сумнів у власних паспортних даних — і все, можна зливати воду.
В такому разі шлях утікача — до першого міліціонера чи першого військового патруля.
Тоді як Ігор Волков мало, чим відрізняється від Ігоря Вовка. А це дозволить йому почувати себе впевнено.