Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
— Аби не говорив із Любою за двадцять хвилин до смерті… Хоча правильно, зараз це, особисте, заважає. Давайте далі.
— Значить, отримуємо біологічний матеріал, — Нещерет немов читав лекцію студентам, в очах блиснув ледь помітний вогник захоплення власною справою. — Його треба зафіксувати від подальшого розпаду.
— Тобто?
— Щоб не гнило, — терпляче повторив лікар. — Для цього згодиться формалін. Можна звичайний медичний спирт. Але це гірше, зростають шанси знищити потрібні бактерії. Потім ще різні процедури… Не буду вас плутати в непотрібних термінах. Вам же, Андрію, результат важливіший.
— Вам хіба ні?
— Мені теж. Ну, до справ, — він потер руки. — У результаті нам, можливо, вдасться в польових умовах виявити антигени…
— Що? З чим це їдять?
— Ви погано вчилися в школі, Андрію. Хоча… не певен, що природничі дисципліни вам викладали старанно.
— Може, поясните краще? Бо виховувати та вчити мене не треба.
Нещерет зітхнув, блазнювато закотив очі.
— Це такі речовини, товаришу офіцер, котрі свідчать про генетичну відмінність. У нашому випадку — того, хто залишив частки слини на вкушеному місці. Якщо вивчити клітини навіть під звичайним мікроскопом, можна з мінімальною похибкою виявити, кому ця слина належить. Чоловікові, жінці або — тварині. Приблизно так, до речі, провели той аналіз, результатами якого ви мене намагалися приголомшити.
— І вразив, хіба ні?
— Інтрига, Андрію. Зацікавили, ось що суттєвіше. Саме тому я спробую піти вам назустріч.
— Чому — мені? Хіба вам, Савичу, не цікаво самому?
— Цікаво, — лікар зараз відповів серйозно. — Причому дуже цікаво. А знаєте, товаришу Левченко, що найцікавіше? Для чого вам самому результати такого аналізу. І чи збираєтесь ви оприлюднити їх хоча б половині населення нашого й без того наляканого Сатанова.
— Що ви хочете сказати?
— Вірите у причетність до нападу на людей різних там повстанців — чи ні? Між нами, в це ж готовий повірити хіба що сам товариш Сомов. А ви, Андрію?
— Може, й так, — відчувши, що починає ступати на хистке, Левченко промовив це обережно.
— Ну, і що ж ви готові припустити про походження слини з попереднього аналізу? Помилка — чи все ж таки людина напала?
Андрій все ще не квапився з відповіддю, і Нещерет повів далі впевненіше:
— Так я закінчу. Ви готові до того, що дослідження ран в інших, давніших жертв скаженого вовка дали б такий самий результат? І якщо це так, визнаєте правдивість чуток про людину, здатну перетворюватися на вовка? Чи навпаки — повірите у вовка, котрий під час повні перетворюється на людину?
— Казка…
— Мабуть. Ви повірите в страшну казку? А повіривши — розповісте людям? Почнете шукати для своєї зброї срібні кулі?
— Чому — срібні?
— Іншими вовкулаку не вбити, Андрію. То як, ризикуємо? Робимо аналіз, додаємо собі знань? Чи багато знань — багато суму, як сказано в Екклезіаста…
Настрій чоловіка Лариса навчилася вгадувати дуже швидко.
З Ігорем було складніше. Вони зблизилися ще зі школи. Чотири роки жили разом у законному шлюбі. Та навіть за таких обставин вона не готова була признатися собі: чоловіка, котрого давно впустила у своє життя, вивчила досконально. Пізнавши ближче його батьків, Ларисі, в дівоцтві — Ушинській, стало ясно, від кого її хлопець перейняв флер утаємниченості.
Вірніше, це не була скритність у прямому розумінні. Так само не напускав він на себе непотрібної загадковості, аби зацікавити всіх навкруги. За прикладом батьків, Ігор намагався по можливості тримати дистанцію, ніби знаходячись із довколишнім життям на відстані щонайменше витягнутої руки. Часом Ларисі кортіло поговорити з чоловіком, котрого водночас сприймала як близького друга, про все те жахливе, що дедалі частіше відбувалися в країні. Наприклад, чому вчора приймали милих сусідів у себе вдома, а від сьогодні з ними краще не вітатися… Проте він якось так дуже легко, просто, ненав'язливо виходив із небезпечних розмов. Намагаючись спершу уникати різких однозначних оцінок, а потім — взагалі обговорювати подібні теми.
Дивно, але саме в такій поведінці Лариса не бачила боягузтва або слабкості духу. Навпаки, триматися так означало мати міцні, треновані нерви. Й певну силу, яка дозволяла лишатися незворушним у моменти, коли інші починають панікувати. Роблячи при цьому невиправні дурниці. Чоловікова здатність всякий раз приймати зважене, правильне рішення, при цьому не втрачаючи обличчя, означала для Лариси таємницю. Яку вона в Ігореві так і не змогла до кінця розгадати.