Порох із драконових кісток

— Ти ж наче дружиш із ним! Чи як це у вас тепер називається?! Не смикайся, із цим хай твій батя розбирається. Якшо захоче. Я про інше: шоб мій син учився як слід, чуєш! Шоб жодного урока не пропустив! Шоб всі, бля, п’ятірки в щоденнику. Ніхто за нього не платитиме! Вилетить зі школи — піде, сука, вантажником.

Пахло від пана Трюцшлера… як треба пахло. Він сьогодні вже встиг порадіти життю на повну і тепер щедро ділився цією радістю з Мартою.

— Я за ним уважно стежу, так і передай. Хай не думає!.. Як тільки шось!..

Він знову трусонув Марту, потім несподівано відпустив.

— Повага, — сказав спокійно. — Скільки вас не вчи, поваги ні на шеляг.

Марта стояла, не наважуючись ворухнутися. Сумка впала і лежала поряд, Марта відчувала її ногою, але поглянути не сміла. Не відводила очей від пана Трюцшлера.

— Чого мовчиш? Думаєш собі, я неправий?

— Та що ви, пане…

— Брешеш! Ви ж усі гадаєте, шо найрозумніші. Краще за всіх знаєте! — Він трохи гойднувся, ступив убік, щоби втримати рівновагу, і кивнув Марті. — Сумку ж підбери.

Сам тим часом витяг із задньої кишені пласку фляжку, зосереджено згвинтив кришечку і приклався.

Марта перехопила сумку за ремінь так, щоб у разі чого можна було лупанути по голові. Чому ж, подумала, Чепурун не попередив? Раніше батя його, здається, на кладовищі не працював…

Хоча тут не вгадаєш. Пан Трюцшлер офіційно значився сантехніком, а насправді то сидів днями вдома, то винаймався куди вийде. Ладен був виловлювати бродячих собак для добривного заводу, спалювати сміття на звалищі, вантажити до вагонів підгнилу солому. Все залежало від агрегатного стану, яких у Чепурунового батька було два: «шукає гроші на склянку» та «вже знайшов».

— Так йому і перекажи. — Пан Трюцшлер зробив наступний ковток, смикнув кадиком. — Лапайте одне одного і смокчіться скільки влізе, але уроки шоб!.. — Він струснув у повітрі білуватим пальцем. — Шоб жодних проблем зі школою, втямила?

Марта нарешті збагнула, що він має на увазі. Це було так безглуздо — вона і Чепурун?! Ох, блін, та кому б взагалі спало на думку!..

— І шоб акуратно все. — Фляжка повернулася назад до кишені, із пачки вигулькнула наступна сигарета. — Шоб без насл’дків. У шк-колі вас шо там, учать хоч чом’сь? Ну, типу про маточки-тич’нки? Ви ж наче самі розумні, е-е-е? Маєте знать, шо л’леки та капуста тут н-ні до чого.

Він говорив дедалі нерозбірливіше і розумів це, і починав лютитися.

— …льничку! — Простягнув він руку. — Д’й з’пальничку! Н-н-ну!.. Мні ще р’боту для Гіппеля з’кінчувать, н-н-ну!..

Це було би простіше і наймудріше: жбурнути йому кляту запальничку і піти. Просто розвернутися і піти, хай би спробував наздогнати. Хай би побігав за нею по всьому кладовищу, еге ж, до першого стовпа чи хреста.