Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Покластися на вірність Гітлера? — ой, ой…
2. Гітлер перемагає, але союзу не зберігає. Тоді — погано, погано. Не можна зберігати союз до кінця, треба своєчасно вдарити йому в спину, а там — подивимося.
3. Гітлер не перемагає на заході та кидається на схід, в надії перемогти там. Самий неприємний та небезпечний варіант (який і реалізувався насправді). Що ж, тут потрібно покладатися на вимотаність німецького війська та на допомогу Заходу, який стає тоді природним союзником.
4. Гітлер замирюється зі союзниками, війна виходить внічию та повертається на схід. Цей варіант здається, на перший погляд, найжахливішим, але чи так є насправді? Подумаємо. Адже, мир із союзниками був би немислимий без полишення мало не всієї захопленої Європи — Норвегії, Нідерландів, Бельгії, Франції, включаючи Східну Європу. А це значно послабило би Гітлера, змусивши його воювати зі скупими, відносно, ресурсами самої Німеччини. Поготів, це потребувало ломки всієї антигітлерівської коаліції, на що народи демократій не були налаштовані.
Таким чином Сталін, віддамо йому належне, в цьому зробив усе оптимальним для себе засобом, хоч і розв’язав Другу світову: і з Гітлером устиг поділитись Європою, і антифашистський капітал сподобився заробити.
У його співвітчизників це називається: «і капітал пріобрєсті, і нєвінность соблюсті». Якщо хто й пошився в дурні, так це союзнички. Ті самі, за антигітлерівською коаліцією.
Але, всі ці міркування, хоч у багатьому й неспірні, однак і грунтовані на подальших та свіжих фактах. Між тим дійсність не завжди буває простою та однозначною, часом не вадить заглянути й до глибини речей. Війна, що розпочалася 1939 не могла бути нечеканою ні для кого, вже роки перед тим. Але, — а у більш великому історичному масштабі, — чи могло би її не бути?
Більш деталічне дослідження приводить до висновку, що після того, як у Росії 1917 перемогли більшовики, — Другої світової — вже просто не могло не бути. Втім, про це ми вже писали.
А вже про те, що він — кат народів Сталін, із властивою йому геніальною підлістю — підставив Гітлера, зробивши його в очах недоумкуватого світу ХХ ст. єдиним винуватцем війни та спровокувавши Нюрнберг, — мабуть і писати не варто…
І наостанку — дещо про оту “Вєлікую Отєчєствєнную”. Ще перед нею, після поразки Франції у Другій світовій, шеф штабу генерал Гамелен передав СССР офіційний звіт французького генштабу про війну 1939–1941 на заході. Звіт був переданий до совецької розвідки, яка проаналізувала дії німців і прорахунки французів та видала розлеглі рекомендації щодо боротьби проти взаємодії танкових з’єднань, підтримуваних артилерією та авіацією. Тодішній начальник генштабу КА — Г. К. Жуков — повернув ці рекомендації з властивою йому хамською резолюцією: “Мнє ето нє нужно”; додавши при цьому дещо загадкове речення: “Сообщітє, сколько ізрасходовано заправок горючєго на одну колєсную машіну”. Коментарі, як кажуть в таких випадках, — абсолютно зайві…
13. Велике Пограбування
Простий солдат “Вєлікой Отєчєствєнной” віддано робив своє, просте та зрозуміле, бив ворога та захищав батьківщину, але, понад його головою творилися часом речі дивні та на перший погляд незрозумілі. Чим вище — тим і дивніші. Так само було й цим разом.
Московська казка про “Прєдатєльскоє нападєніє німєцкіх фашістов на СССР” (“занятий мірним трудом”!), — є нечувано вразливою з іще одного боку. Тут нам прийдеться повернутися до тих часів, коли “старшій брат” подарував нам відразу аж два нових слова, коли совєцькі люди зустрічаючись питали одне одного: “А ви как? — уєзжаєтє в евакуацію ілі остаєтєсь в оккупаціі?” «Уєзжалі» — по–різному, хто разом із улюбленим котом і фікусом у глечику, а хто й у «товарнякє», у чому стояв; а ще хтось — так і пішки уходив…
“Евакуація”, що хотінням долі стала рідною сестрою «оккупаціі», мислилася, як вивіз із України у стислі терміни — якнайбільшої кількості різного добра і ресурсів до Росії: продовольства, худоби, вугілля, металу, машин — цілих заводів і т. п.; ну, і кваліфікованих працівників, без яких ці заводи працювати не будуть, обернуться на гору металолому. Чого не можна було вивезти до себе, рекомендувалося по можливості понищити, аби “нє досталось врагу”.
Як відомо досі, встигли вивезти в такий спосіб більше 2 млн. тонн хліба, 2 млн. голів великої рогатої худоби (20% загальної кількості), 2 млн. голів свіней (40%), та 3 млн. голів вівці (50%), — фантастичне пограбування країни, погодьтеся!