Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
На те, щоби так обібрати Україну, кинувши її під ноги Гітлеру, — потрібні були чималі матеріальні засоби, в тому числі — мільйони залізничних вагонів. Вагонів — різних. Бо, «пассажірськімі» виїздили лише партійні бонзи. А отой, прислівний “послєдній совєтскій чєловєк”, що за словами вождя був «бєсконєчно вишє любого буржуазного чінуші», — задовольнявся, на відміну від совєцького «чінуші» — й “товарняком”. От і гнали з України на схід і на північ «товарнякі», завантажені по вінця продовольством, майном, машинами, худобою, а часом — і рабами. Зі совєцьких брали не будь–кого, людей, з якими можна буде хутко зібрати заводи на новому місці та хутко наладнати виробництво на них, кваліфікованих.
Всього було вивезено до Росії — десь, так кажуть, до 4,5 млн. людей. Як партійних бонз ні до чого, так і кваліфікованої “рабочєй сіли”.
Останні, як би це сказати, вже з причини своєі кваліфікованості (не дарма ж їх верхівку колись презирливо іменували “спєци”), не завжди були схильні виїздити з причин невеликої, так би мовити, захопленості у совєтах, отже… На цей прикрий випадок були створені “лєтучіє отряди” НКВД, і як хтось там не палився до «евакуаціі», — негайно оголошувався у розшуку.
Але, був у всій цій кампанії — і певний дражливий момент.
Німці, як було добре відоме вже тоді, набули славу людей правдивих, та попри постійні заклики доктора Гьоббельса брехати більше — своїх справжніх намірів ніколи не укривали. А в цьому й були повною протилежністю більшовикам, які, можна так сказати, з самого початку стояли на брехні. Втім, як і червоні, відправляючи незгодних із ними до канцтаборів. Але — не тільки. Бо, була ще одна — неполітична категорія населення, на яку точили зуби гітлерівські бонзи, — звичайні жиди, яких вони нищили, де тільки могли дістатися. Отже, й здавалося би, що більшовики – «самиє гуманниє в мірє» — мають першочергово евакуювати жидів, рятуючи від неминучої смерті, але ж, — ні! Про це жодної мови не було, тільки «в общєм порядкє». Отака собі цікава “дружба народов”. Та вони ж, сталінські більшовики, й запрограмували заздалегідь оті Бабини Яри; ніхто інший…
І — дійсно, чому б і ні? Адже, йшлося про якихось іще пару мільйонів людей. Відмовтеся від вивозу якихось ницих підприємств вторинного значення, і все можна буде зробити. Та, не зробили… знаючи, підкреслимо ще раз, що ці люди приречені. Отже, коли вас наступним разом переконуватимуть, що більшовики тоді рятували світ, людство, — не забудьте ще раз плюнути їм у вічі. Не людство вони рятували, а свої власні шкури, ладнаючи свої російські гешефти з Гітлером.
Зате, з яким садистичним задоволенням допитували потім слідчі СМЕРШа або НКВД отих нечисленних жидів, яким пощастило витримати окупацію: “Ви жє бил єврєй, почему оні вас нє унічтожілі?! — значить – «сотруднічал с немцамі»! А виходу їм не було, як тільки з окупації — в окупацію. Бо, не могли ж вони податися на захід разом із німцями, як це зробило чимало українців.
Підняли ми це питання не випадково. Бо, радив би подумати над цим отим сучасним москво–патріотичним жидам, які сьогодні щосили гудять Україну, репетуючи про “союз”: старий чи новий, — аби “союз с Россієй”. Та — далебі. Бо для того, щоби думати, треба ще щось і в голові мати…
Але все це — тільки певні окремі аспекти евакуації, а є й інші. Один з них полягає на тому, що така велика справа не здійснюється імпровізовано, — от прийняли на п’ятий день війни постанову ЦК і Совнаркома, і все пішло, як за чаклунською паличкою. Адже, й потяги повинні рухатися вільно, не заважаючи одне одному, а на це потрібні заздалегідь укладені графіки руху. Та й більш–менш складну машину, скажімо, прокатний стан — не можна демонтувати так просто, без плану. Втім, так само, як неможливо без плану і графіка установити та запустити на новому місці, у стислі та обмежені терміни. Такі плани не розробляють за п’ять днів по «нєожіданном і предатєльском нападєніі», їх укладають роками.
Отже, на кожному українському заводі уже мав бути заздалегідь укладений план його демонтажу і вивізки. Ще раз — за дні, або навіть місяці такі плани не створюються.
Так ми, логічно та закономірно підходимо до головної думки: що деталічні плани евакуації України були складені задовго перед нею самою. А значить і рішення — віддати Україну на час німцям, — було теж прийняте заздалегідь, задовго перед самою війною.
От у цю підлу зраду народу України і посібництво Гітлеру — і слід товкти їх доти, доки не звільнить від себе світ останній з більшовиків.
Отже, здати Україну Гітлеру — нехай наведе там порядок, — сталінська влада постановила ще перед війною.