Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
По смерті Квітки цей спосіб складання повісток став потроху минатися. В поезіях Шевченка, в оповіданнях Марка Вовчка українське письменство взялося до інших тем, засудило старі державні порядки, запротестувало проти кріпаччини. У письменників пізніших, як от у Нечуя-Левицького та Панаса Мирного, ми зустрінемося з картинами селянського горя, не тільки давнього, але й новочасного. Проте кращі твори Квітчині читаються ще й тепер. Вони цікаві для нас докладними описами старосвітських звичаїв та правдивим оповіданням про людські вчинки та почуття. А коли часом і здаються дуже старосвітськими, то не треба забувати, що з’явилися вони дуже давно і що їх автор перший узявся навіч довести своїм призвичаєним до російських повістей читальникам, як багато можна висловити простою та нехитрою селянською, «мужицькою» мовою.
1929
Початки літературної роботи П. Куліша та його повість «Огняний змій»{179}
«Огняний змій» — одна з перших повістей Куліша, з якими він тільки-тільки виступив на літературному полі. Написано її 1840 року, коли авторові її було двадцять літ, і він не встиг іще покінчити з своєю шкільною наукою.
Син воронізького козака-хуторянина з Глухівського повіту на Чернігівщині, що хоч і писався дворянином, але права доведеного на дворянське звання не мав, — Пантелеймон Куліш учився, що зветься, «на мідні гроші», перемагаючи свої тяжкі обставини матеріальні, спочатку в Новгород-Сіверській гімназії, яку покинув з п’ятої класи, а там у Київськім університеті, куди вписався вільним слухачем спочатку на словесний, а потім на правничий відділ. Під час університетської науки і написано його перші оповідання.
Художній хист у Кулішеві збудився дуже рано. В «Жизні Куліша», великому та докладному життєписі, записаному з голосу самого письменника (якщо тільки не сам він усе те скомпонував), розказано, як ще малим хлоп’ям він відчував красу природи, як, буваючи на хуторі, в батьківській пасіці, милувався він сіножатями над річкою Осотою, «вітластими березами, осиками та дубами, похмурим дідом-пасічником», і як «та сумна повага на всьому видовищі обіймала душу малої дитини якимсь смутком веселим». Хист до малювання проявився у нього ще як учився він у повітовій школі. «Слабовитий силою, хоч і доброго здоров’я», малий Куліш не встрявав до хлоп’ячих забав та пустування, а все малював копії з картинок, що йому попадалися в руки. В «Жизні Куліша» про те розказується так: «Понавозить було (малий Куліш) того добра додому; мати радіє серцем і всю світлицю обліпить, а батько сердиться, що з сина вийде маляр, а не чиновник». Щоб не вертатись нам до артистичної освіти нашого письменника, скажемо, що як прийшов він у гімназію до учителя малювання, так той не пойняв віри, що це його роботи, аж поки не побачив своїми очима, як його новий учень рисує. Не було йому (тобто Кулішеві) у гімназії путящого наставника; незабаром зрівнявся він з учителем, а куди йти дальш — нікому було вказати. В Київському університеті знайшов він кращого живописця. Цей учитель школив його «на гіпсових антиках і довів його карандаш до великої артистичності», — але і цей учитель не дав доброї науки, бо прирадив Кулішеві занехаяти фарби для олівця, та так і зоставив невивершеною його малярську освіту.
Проте ще в гімназії молодого Куліша причарувало не так мистецтво малювання, як мистецтво слова. Він заохотився читати. Читав він усе, що попадалося під руку; навіть історію Кайданова (звичайний собі підручник) вивчив був напам’ять. Але найбільше захоплювався прославленими на той час віршовими писаннями Жуковського та Пушкіна. «Переписували ми, — згадував потім він сам, — з власної охоти цілі поеми Пушкіна та Жуковського і напам’ять уміли силу-силенну віршів». Тоді ж, у гімназії перечитав Куліш перші повісті Гоголя, і «велика була йому радість з того читання»; перечитав і Квітчину «Марусю», над якою обливався слізьми і яку так вихваляв потім. Українські книжки немов назад одтіснили російські, взяли над ними гору; а надто як напав Куліш одного разу на збірник українських пісень Михайла Максимовича.